Psevdonim - Ера Агонії, Psevdonim

Одночасно з розповсюдженням амулетів, Мортеус почав застосовувати Заклинання Мору, спрямовуючи їхню темну силу на Вельзен, отруюючи його атмосферу, впливаючи на розум та душу мешканців, руйнуючи їх спокій, занурюючи їх у безодню страху. Заклинання Нічних Кошмарів проникали в сни вельзенців, викликаючи жахливі видіння, нестерпні кошмари, позбавляючи відпочинку, доводячи до виснаження та тривоги. Заклинання Галюцинацій спотворювали сприйняття реальності, створюючи ілюзії, привиди, спотворюючи міські пейзажі, перетворюючи Вельзен на лабіринт обману, де люди не могли відрізнити реальність від кошмару. Заклинання Відчаю руйнували моральний дух, викликаючи почуття безнадії, відчаю, безвиході, паралізуючи волю до опору, перетворюючи вельзенців на пасивних жертв агонії.

Вплив темної магії Мортеуса почав проявлятися поступово, непомітно, але невпинно, як тінь, що згущується з кожною годиною. Спочатку це були ледь відчутні зміни – зростання тривожності, погіршення настрою, нічні кошмари, випадки нервових зривів, незрозуміле відчуття дискомфорту, напруги, очікування чогось поганого. Вельзенці почали відчувати себе неспокійно, пригнічено, стурбовано, але ще не могли зрозуміти причину свого стану, приписуючи все звичайній втомі, стресу, поганій погоді, тимчасовим труднощам.

Потім симптоми посилилися, стаючи дедалі очевиднішими, дедалі жахливішими. Нічні кошмари стали нестерпними, переслідуючи вельзенців кожної ночі, не даючи їм спати, виснажуючи їх розум та тіло. Галюцинації почали проявлятися вдень, на вулицях міста, в будинках, в церквах, спотворюючи реальність, створюючи ілюзії, привидів, потвор, переслідуючи вельзенців на кожному кроці. Почуття відчаю та безнадії охоплювало дедалі більше людей, руйнуючи їх моральний дух, позбавляючи волі до дії, перетворюючи їх на пасивних жертв страху.

Паніка почала зароджуватися в Вельзені, спочатку тиха, прихована, але з кожним днем зростаючи, посилюючись, перетворюючись на епідемію страху, що розповсюджувалася по місту швидше за чуму. Вельзенці почали підозрювати один одного, звинувачувати у чаклунстві, в проклятті, шукати винних у невидимому злі, що насувалося на місто. Довіра зникла, дружба зруйнувалася, сім'ї розпадалися, порядок зникав, поступаючись місцем хаосу та паніці.

Падіння Вельзена розпочалося. Не з гуркотом облоги, не з криками битви, а з тихим шепотом страху, з невидимою отрутою агонії, з підступним проникненням темряви в людські серця. Мортеус спостерігав за цим процесом з темною радістю, відчуваючи, як його план втілюється в життя, як агонія захоплює нові території, як світ наближається до його темного королівства страждання, місто за містом, душа за душею. І це був лише початок падіння Вельзена, початок нової ери темряви, що насувалася на людський світ.

Перші прояви зараження у Вельзені, що спочатку сприймалися як тимчасові негаразди, швидко переросли у справжню епідемію страху, що паралізувала місто, занурюючи його у хаос та відчай. Вельзен, колись жвавий торговий центр, символ людської стійкості, почав швидко перетворюватися на привид власної слави, на руїну, з'їдену невидимим мором, на місто у пащі страху.

З кожним днем атмосфера у Вельзені ставала дедалі гнітючішою, дедалі жахливішою. Паніка, що зародилася спочатку як тихий шепіт тривоги, вибухнула гучним криком відчаю, охоплюючи все місто, розриваючи соціальні зв'язки, руйнуючи порядок, занурюючи Вельзен у безодню хаосу.

Заклинання Мору діяли з неймовірною ефективністю, отруюючи розуми вельзенців, спотворюючи їхнє сприйняття реальності, перетворюючи їх життя на нескінченний кошмар наяву. Нічні жахи стали нормою, переслідуючи кожного мешканця, від малого до великого, позбавляючи сну, виснажуючи нервову систему, доводячи до межі божевілля. Галюцинації розквітали буйним цвітом, перетворюючи вулиці Вельзена на театри жахів, де привиди та потвори вискакували з-за кожного рогу, де знайомі обличчя спотворювалися гримасами зла, де реальність розпадалася на шматки, змішуючись з кошмарними видіннями. Відчай поглинав серця вельзенців, руйнуючи їхню волю до опору, позбавляючи надії на порятунок, перетворюючи їх на пасивних жертв невидимого зла.

Місто захлеснула хвиля божевілля. Люди почали бачити одне в одному демонів, чаклунів, провісників кінця світу. Сусіди нападали на сусідів, звинувачуючи у прислужництві темним силам, друзі ставали ворогами, родичі відверталися одне від одного, руйнуючи родинні зв'язки, сімейні цінності, саме поняття людської спільноти. Вельзенці збивалися в розрізнені групи, шукаючи захисту, але знаходили лише підозру та ворожнечу, перетворюючи місто на поле бою між змученими, збожеволілими людьми, що воювали одне з одним у пащі страху.

Влада у Вельзені швидко втрачала контроль над ситуацією. Міська варта розпалася, дезертируючи або божеволіючи, нездатні протистояти невидимому ворогу, що проникав у саму душу міста. Магістрат, паралізований страхом та хаосом, не міг прийняти жодного ефективного рішення, поглиблюючи ситуацію бездіяльністю, безпорадністю, відсутністю лідерства. Церква, колись стовп віри та надії, тепер мовчала, її священики, охоплені тим же страхом, що і парафіяни, не знаходячи слів розради, не маючи сили протистояти темряві, що насувалася.

Торгівля зупинилася, ремесла занепали, життя завмерло. Ринок спорожнів, вулиці обезлюдніли, будинки закрилися, перетворившись на темні схованки, де люди ховалися від невидимого жаху, чекаючи кінця, що наближався. Зрідка лунали крики божевільних, стогони поранених, шепіт молитви, але в основному панувала важка, гнітюча тиша, тиша смерті, тиша відчаю, тиша міста, що вмирає у пащі страху.

Поки Вельзен корчився в агонії, Мортеус спостерігав за його падінням з темною радістю, відчуваючи, як сила Амулета Агонії зростає, як мережа страху розширюється, як людський світ підкоряється його темній волі. Він бачив, як його план втілюється в життя, як агонія пожирає Вельзен, перетворюючи його на руїну, на форпост темряви, на символ його перемоги, на приклад для інших міст, що чекали на свою долю, на прихід некромага Мортеуса, повелителя страху, володаря агонії, що йшов шляхом болю та жорстокості, заражаючи світ, місто за містом, душа за душею. Падіння Вельзена – це лише початок. Наступні міста вже чекали на свою чергу, а тінь жаху згущувалася над людським світом, віщуючи епоху темряви, епоху агонії, епоху влади некромага Мортеуса.