Василь Тибель - Бурштин

Майор одягнувся й покликав вилупкуватого прапорщика.

– Завези жінку до села й пильнуй як зіницю ока. А про те, що проґавив ось це,– Гайворон поглядом указав на вбитий в одвірок ніж,– ми з тобою ще поговоримо…

Підлеглий відвернув фізіономію, аби шеф не почув запаху алкоголю, коротко кивнув і вийшов надвір.

Розділ 2

Бурштинові сепаратисти

Старший прапорщик Дем’ян гнав машину лісовою дорогою так, що Катерина аж підстрибувала на сидінні. Вона притискала до грудей дочку й мовчки кусала губи.

«Гарна, зараза,– думав він, скоса позираючи на налиті засмаглі ноги жінки, що заголилися вище колін.– Ет, шефу можна все, а ми мусимо підбирати недоїдки… Нічого, невдовзі натішиться, і тоді я сам із задоволенням скористаюся цими ніжками. Має ж смак, скурвий сину!»

Старший прапорщик переключив передачу, стишив хід і, різко крутнувши кермо, виїхав на асфальт.

Ця їзда туди-сюди вже його трохи дістала. То привези малу, то завези матір і дочку назад. Комбінує щось шеф, хитрує – і все заради того, аби трахнути цю поліщучку. А ти цілий день пар яйця в цьому довбаному лісі. Добре хоч Додікова машина нагодилася, бо на шефовому «мерсі» гасати лісовими дорогами – чисті збитки. Минулого разу глушник відірвав, довелося до району їхати ніби на реактивному літаку. Та й запчастини не копійчані, а шеф, якщо не в гуморі, може наказати купляти за свої. Треба вже накатати звіт генералові, щоб, як радить Додік, довести до високого начальства всі майорові викрутаси, а можна і ще щось додати. Якщо Додік не бреше, що вони з генералом у тісному контакті, то можна спробувати. А там, диви, й підвищення… Недарма ж генерал його прикрив і забрав до себе, коли ті чортові нишпорки почали розшукувати всіх, хто вів вогонь на Майдані. Чим чорт не жартує, коли ангели сплять… Може, й дівку цю треба поберегти – теж знадобиться у грі проти майора. А там… Там побачимо!

Прапорщик в’їхав у село, наостанок ще раз поглянувши на звабливі литки попутниці. Жінка перехопила хтивий погляд і обсмикнула сукню. Коли ж проминули перші хати, Дем’ян помітив якийсь незвичайний рух. Тихе село зараз гуло, наче стривожений вулик. Вулицею бігали дітлахи, а попереду видніла якась юрба. Прапорщик насторожився, скоса глянув на жінку. Вона сиділа нерухомо, притиснувши дочку до грудей.

– У вас тут що, якесь свято? – запитав він, знову зменшуючи швидкість позашляховика.

– Що? – Катерина ніби прокинулася від сну.

– Якась наче демонстрація – он там, попереду, біля хати Додікової подружки.

– Може, Додік святкує вдалий день? Він такі речі любить.

– Щось не схожі вони на святкувальників…– Прапорщик опустив затемнене скло, намагаючись розпитати в якогось хлопчака, що тут діється. Той відстав від однолітків, засапавшись, а зараз намагався їх наздогнати.

– Слухай, малий, не знаєш, чого там стільки людей зібралося?

Хлопчик відкрив був рота, аби відповісти, та, вгледівши чужого дядька, насупився й, перестрибнувши канаву, що тяглася вздовж дороги, сховався за тином. Ці малі поліщучата – справжні дикуни. Чисто партизани якісь, ніколи нічого в них не дізнаєшся. До всіх сторонніх ставляться обережно, навіть із ворожістю.

– Ходи, я тобі цукерку дам! – Дем’ян висунувся з вікна автомобіля. Та де там – пацан вже зник по той бік плоту.

Прапорщик інстинктивно лапнув себе під лівицею, аби переконатися, що кобура не порожня. Якось не подобалася йому ця переміна в селі. Лише за годину, максимум за півтори все було тихо, а тепер ніби мурашник, до якого хтось впер палицю…

Він зупинив машину, позираючи, де б розвернутися. Чуття підказувало: рухатися далі надто ризиковано. Ще з Майдану не полишає те відчуття тривоги – ніби попереджає якась сила. Ознаки нескладні: смокче під ложечкою й сіпається ліва повіка. Якщо так – треба негайно вшиватися, і якнайшвидше. Два рази на Майдані через те врятувався. Одного разу, коли стояли за спинами ВВ-шників, їхній підрозділ засипали камінням із саморобної катапульти. А він перед тим – бо засмоктало – вирішив відійти, щоб перекусити. Саме в той час здоровезна брила вгатила саме в те місце, де він стояв у строю, відскочила й перебила ногу напарнику. Іншого разу, коли пішли на штурм біля стадіону, знову та ж картина: раптовий тик і напад голоду. Вийшов з лави, сховався за колону, щоб заточити бутер,– аж раптом у його побратимів полетіло кілька «коктейлів Молотова», і двоє «беркутів» загорілися. Знову підфартило.

Відтоді злютився, але й став забобонним. Почав прислухатися до таємних підказок тіла. От і зараз: око декілька разів смикнулося, несамовито затріпотіла повіка. Треба негайно їхати звідси, але ті кляті канави, наполовину з водою, навіть для «Хаммера» серйозна перешкода.

Переконавшись, що іншого виходу немає, Дем’ян увімкнув задню передачу.

– Може, ви нас випустите, ми вже самі дійдемо? – несміливо запитала жінка.

– Сиди! – гаркнув прапорщик, одночасно позираючи назад: їзда на задній потребує особливої уваги.

– Та це ж той дядько, що приїздив із Додіком! – раптом оглушливо заверещав малий, визираючи з-за плоту.

До машини одразу кинулося кілька чоловіків. Ага, впізнали! Дем’ян пригальмував, водночас у ньому прокинувся мисливський азарт. Зараз він розкидає цю сволоту. Хай скупаються в канаві, а хто не встигне – я тут ні при чому!

Він зловтішно посміхнувся, включив другу й натиснув на газ. Машина верескнула гумою, зірвалася з місця й ринула просто на людей. Перші встигли відскочити, дехто, дійсно, прямо в канаву. Інші, менш похопливі, були відкинуті бампером. Та прапорщик не зупинявся, а далі тиснув на газ.

– Що ти робиш?! – закричала Катерина й шарпонула кермо. Машину кинуло в кювет. Дем’ян ліктем вибив кермо із рук жінки, другим ударом повернув її на місце. Катерина знепритомніла, мала несамовито заверещала. Прапорщик ввімкнув задню й знову вибрався на дорогу. Вулиця спустіла, лише позаду лежав збитий чоловік. Ще одного двоє молодиків тягли через канаву до чиєїсь хати.

– Що, слабо з Дем’яном тягатися? Та я таких рагулів пачками клав! – Його очі спалахнули зловісним вогнем.

Мала відчайдушно репетувала. Від цього вереску Дем’янові нерви здали. Він відчинив дверцята машини й виштовхнув дівча на дорогу. Двоє заручників зараз йому ні до чого, проте жінку треба лишити – може, знадобиться.

Знову запищала гума протекторів – прапорщик погнав позашляховик до того місця, де залишив Додіка: той точно розповість, що тут діється. Чи не попереджав майор про «поліську республіку»? Але тут це не пройде, я тим сраним бурштиновим сепарам влаштую республіку!..

Прапорщик скерував важку автівку просто в натовп, що юрмився