Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 20: Балаган в бібліотеці

Ми з Леоном одночасно здригнулися і нарешті опам'яталися, хто ми є, де знаходимося і що робимо. І тоді поспішили розвестися. Точніше, поспішила чомусь тільки я, а Леон не поспішав. Більше того, він навіть здався роздратованим через раптовий галас у бібліотеці.

Але якщо дракон не здогадувався, у чому тут справа і що за крики, то я добре розуміла! І першою понеслася в бік жіночих криків.

Виявилося, що наша сувора і сухувата бібліотекарка забралася на стіл і з усієї сили кричала дурниці, вказуючи кудись рукою.

— Там щур! — тонким голосом верещала жінка, яка вже була в досить солідному віці. — Щур!

— Що? Де? — недовірливо закрутила я головою, очікуючи побачити вогняного світлячка, що самозабутньо пожирає книги, але ніде не була помічена щур.

— Там! — бібліотекарка ткнула пальцем у темний кут під столом, що прилягав до книжкової полиці. — Я бачила хвіст!

Я виразно зімкнула брови. Чи не володіла наша бібліотекарка магією, щоб знешкодити це маленьке створіння? Або ж її страх перед гризуном був настільки великий, що це порушило її розум?

І мене ще дуже турбувало питання, куди зникла жива стихія? Загалом, цим питанням мав би зайнятися Леон, а не я. Дракон-нероба! Який ж він безвідповідальний! Ця риса в ньому мене просто вбивала.

Леон пішов оглядати місце під столом, де ймовірно ховався щур, а я непомітно зайнялася пошуками світлячка. Де ж він міг бути? Сподіваюся, стихія не втекла з бібліотеки.

— Тут немає щура, — повідомив дракон, оглянувши стіл з усіх боків.

— Він точно був там. Я бачила, — ще нервово, але вже набагато спокійніше сказала бібліотекарка. До того часу вона злізла зі столу, роблячи вигляд, що нічого такого не було і вона взагалі не стояла там.

— Мабуть, його налякали ваші бойові крики, — з насмішкою хмикнув Леон. — І він вирішив, що краще буде стратегічно відступити.

Бібліотекарка сердито стиснула губи та глянула на дракона з невдоволенням.

— Ну й молодь пішла…

Поки вони обмінювалися язвими репліками, я помітила, як біля вікна промайнув хвіст. І тільки цей хвіст світився, і належав він зовсім не щуру. У мене відразу виникла підозра.

Зробивши вигляд, що збираю свої речі зі столу, я підкралася до підвіконня і зазирнула за важку завісу. Те, що я побачила, змусило мене розплющити очі від здивування.

На вікні сиділа справжня вогняна ящірка!

Я різко стиснула губи, щоб не видати свого наляканого зітхання. Ще не вистачало, щоб бібліотекарка побігла сюди.

Звідки тут взялася ящірка? І де ж світлячок?

Але не треба бути генієм, щоб скласти два й два... Жива стихія якось перетворилася на ящірку. І зараз ця ящірка сиділа на склі і з цікавістю розглядала завмершу студентку.

М-мда. Це взагалі нормально?

Ладно, роздумувати не було часу. Треба було швидко сховати її і забрати з бібліотеки. Поки бібліотекарка не підняла нову хвилю криків.

— Міна? — покликав мене Леон, і я ледь не здригнулася.

— Ч-чого?

— Що ти там робиш?

— Нічого.

Позаду почулися важкі кроки.

Взагалі, я не збиралася ховати вогненну ящірку від Леона, але він міг випадково привернути увагу бібліотекаря. Тому на свій ризик я потяглася рукою до ящірки, як раптом вона сама стрибнула мені на долоню і…

… і згорталася на ній малюнком!

Ящірка перетворилася на татуювання на моїй долоні. Як так? Це просто божевілля.

— Міна? — голос Леона пролунало поруч із моїм вухом. Надто близько!

Я швидко стиснула кулак і різко повернулася до дракона, що дивився на мене з підозрою.

— Що? — запитала я, відчуваючи, як серце б’ється в грудях.

Ніздрі раптом наповнилися приємним ароматом кориці та домашньої випічки. Це Леон так смачно пахне?

Ніздрі дракона теж роздувалися, наче й він відчув цей приємний запах.

— Так що? — повторила я питання.

Леон усміхнувся якось особливо спокусливо та хвилююче.

— Давай займемося... — протягнув він, обпалюючи мене зеленими очима, — навчанням?
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍