Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

Твоих речей благоуханных

Отраден чистый был елей.

И ныне с высоты духовной

Мне руку простираешь ты

И силой кроткой и любовной

Смиряешь буйные мечты.

Твоим огнем душа палима

Отвергла прах земных сует,

И внемлет арфе серафима

В священном ужасе поэт.

Ось на який вірш Пушкіна вкаже критик-християнин! Тоді критика його отримає смисл і зробить добро; вона ще сильніше зміцнить саме діло, показавши, як навіть і той чоловік, котрий містив у собі всі різнорідні вірування і питання свого часу, як плутані, так і віддаляючі нас від Христа, як навіть і той чоловік, у кращі й найсвітліші хвилини свого поетичного ясновидіння, сповідував вище за все висоту християнську. Та який тепер смисл критики? — питаю я. Яка користь збентежити людей, оселивши в них сумнів і підозру до Пушкіна? Пусте — виставити найрозумнішого чоловіка свого часу таким, що не визнає християнства! Чоловіка, на котрого мисляче покоління дивиться, як на свого вождя і на передового, порівняно перед іншими людьми! Добре ще, що критик був без таланту і не міг пустити в хід подібний обман і що сам Пушкін залишив тому спростування у своїх же віршах; а якби інакше — що інше, крім зневір’я замість віри, міг би розповсюдити він? Ось що можна зробити, будучи одностороннім! Друже мій, бережи вас Боже від односторонності: з нею скрізь людина зробить зло: в літературі, на службі, в сім’ї, у світі — словом, скрізь. Односторонній чоловік самовпевнений; односторонній чоловік зухвалий; односторонній чоловік всіх озброїть проти себе. Односторонній чоловік ні в чому не може знайти середини. Односторонній чоловік не може бути істинним християнином: він може бути тільки фанатиком. Односторонність у думках показує тільки те, що чоловік ще на дорозі до християнства, але не досягнув його, тому що християнство дає вже багатосторонність уму. Словом, бережи вас Боже від односторонності! Дивіться розумно на всяку річ і пам’ятайте, що в ній можуть бути дві зовсім протилежні сторони, з яких одна до часу вам не відкрита. Театр і театр — дві різні речі, так само як і захват самої публіки буває двох родів: інша справа захват від того, коли яка-небудь балетна танцівниця підійме ногу вище, і знову інша справа захват від того, коли могутній лицедій приголомшливим словом підійме всі високі почуття в людині. Інша справа — сльози від того, що який-небудь заїжджий співець розлоскоче музичне вухо людини, — сльози, що, як я чую, проливають тепер у Петербурзі й не музиканти; і знову інша справа — сльози від того, коли живим зображенням високого подвигу людини весь наскрізь відсвіжується глядач і, вийшовши з театру, береться з новою силою до обов’язку свого, бачачи подвиг геройський в такому його виконанні. Друже мій! ми покликані в мир не з тим, щоб нищити й руйнувати, але, подібно до Самого Бога, все спрямовувати до добра, — навіть і те, що вже зіпсувала людина і обернула на зло. Немає такого знаряддя в світі, яке не було б призначене на службу Богові. Ті ж самі труби, тимпани[64], ліри й кімвали[65], якими славили язичники ідолів своїх, після здобуття над ними царем Давидом перемоги, обернулись на звеличення істинного Бога, і ще більше зрадів увесь Ізраїль, почувши хвалу Йому на тих інструментах, на яких доти вона не лунала.

1845

XV

Предмети для ліричного поета в нинішній час

(Два листи до М.М. Я…..а)[66]

1

Твій вірш «Землетрус» мене захопив. Жуковський також був від нього у захваті. Це, на його думку, кращий не тільки з твоїх, а навіть з усіх російських віршів. Взяти подію з минулого і звернути її до сучасного — яка розумна й багата думка! А застосування до поета, що закінчує оду, таке, що його слід всякому з нас, яким би не було його поприще, застосувати до самого себе в цю важку годину всесвітнього землетрусу, коли все скаламутилося від страху за майбутнє. Друже! перед тобою розверзається живоносне джерело. У словах твоїх поетові:

И приноси дрожащим людям

Молитвы с горней вышины! —

містяться слова тобі самому. Таїна твоєї музи тобі відкривається. Нинішній час є саме поприщем для ліричного поета. Сатирою нічого не візьмеш; простою картиною дійсності, оглянутої оком сучасного світського чоловіка, нікого не розбудиш: по-богатирському задрімав нинішній вік. Ні, відшукай у минулому явище, подібне сучасному, змусь його виступити яскраво й уражай його перед усіма, як уражене було воно гнівом Божим свого часу; бий у минулому сучасне, й подвійною силою огорнеться твоє слово: живішим через те виступить минуле і криком закричить сучасне. Розігни книгу Вітхого Завіту: ти знайдеш там кожну з нинішніх подій, ясніше як день побачиш, в чому воно переступило перед Богом, і так очевидно зображений над ним здійснений Страшний Суд Божий, що стріпонеться сучасне. В тебе є для того знаряддя й засоби: у вірші твоєму є сила і докоряюча, і піднімаюча.

М. Язиков.

Те і друге тепер саме потрібне. Одних потрібно підняти, інших дорікнути: підняти тих, котрі знітились від страхів та безчинств, їх оточуючих; дорікнути тих, котрі в святі хвилини небесного гніву й страждань повсюдних дерзають віддатися шаленству всяких скоків і ганебного тріумфування. Потрібно, щоб твої вірші стали так в очах усіх, як накреслені на повітрі літери, що з’явилися на банкеті Валтасара[67], від яких усе вжахнулося ще раніше, ніж змогло осягнути самий їхній смисл. А якщо хочеш бути ще зрозумілішим усім, то, набравшись духу біблійного, спустися з ним, як зі світочем, до глибин руської старовини і в ній затавруй ганьбу нинішнього часу і заглиб у той же час глибше в нас те, перед чим ще ганебнішою стане ганьба наша. Вірш твій не буде млявим, не бійся; старовина дасть тобі барви і вже однією собою надихне тебе! Вона так живою й ворушиться у наших літописах. Днями трапилася мені книга «Царські виходи»[68]. Здавалося, що б могло бути нуднішим за неї, а й тут уже одні слова й назви царських шат, дорогих тканин і коштовностей — чистий скарб для поета; всяке слово так і лягає у вірш. Дивуєшся