Інга Пфлаумер - Серце гріє

з пітьми пластівці темного туману, що тьмяно біліли, танцюючи в промені. Майї раз у раз здавалося, що в мокрій завісі виникають дивні, страхітливі тіні й варто простягти руку — доторкнешся до чиєїсь мерзенної, липкої, теплої шкіри. Аби не загубитися в тумані, вони трималися за мотузку. Спочатку Дарт, за ним Майя, Тара, Грей і Нел. Молода чарівниця бачила тільки темний сурдут майстра зі сріблястим гаптуванням і недбало перехоплені стрічкою чорні кучері. Разів зо два Дарт зупинявся, і Майя від несподіванки втикалася носом у м’який оксамит. Щоразу в такі моменти її серце завмирало, а страшні тіні, що танцювали в тумані, забувалися.

На підході до шахти смолоскипи загасили. І вчасно — бо побіля шахти туман густішав і обпадав униз, до землі. Спочатку вони брели в ньому по груди, далі потік ніби обмілів по коліна. Завіса стала настільки щільною, що здавалося, ніби вони брели річкою з потужною течією. І течія несла вперед, углиб шахти.

Шахту, як і раніше, не охороняли. Дартові це здалося кепським знаком: його команду тут або не брали до уваги, або не сприймали серйозно — й ще невідомо, що кривдніше.

Дорогою до першої печери загонові не зустрілося жодної живої душі.

Коли вони опинились у шахті, Майя нарешті змогла відхекатися. Спуск був важким — інші взяли швидкий темп, і дівчина ледь устигала за ними.

До них долинули приглушені голоси з другої печери. Дарт наказав Тарі з Греєм залишитися біля проходу — на випадок, якщо городяни згори вирішать приєднатися до тих, хто розмовляв унизу.

Дарт визирнув у отвір і оглянув виступ. Його теж ніхто не охороняв. Туман, мов розумна істота, рівним потоком спускався сходами. Троє, перебираючись по-пластунськи, підповзли до краєчку урвища.

У Майї запаморочилася голова. Від виступу до дна печери було метрів п’ятнадцять — зависоко для дівчини з акрофобією.

Унизу діялося щось дивне. На кам’яній підлозі печери було намальоване велике біле коло із символами стихій. На місці, де мав бути символ Хуан-ді, підносилася купа землі. Її вочевидь натягали згори — земля здавалася вологою і м’якою.

Туман збирався до центру кола та осідав біля п’яти постатей у кольорових плащах — за кольорами стихій. Зважаючи на все, ці п’ятеро стали в коло з власної волі. Двох Майя впізнала — це були Роміл Сезаріус і Таміко Моті — двоє зниклих джун-вей. Швидше за все, інші двоє теж були тут. П’ятий, зважаючи на сутулу, кряжисту постать — шахтар. Ось що значила фраза «візьму одного з ваших»! Майя обернулася, щоб поділитися відкриттям із Дартом, але той напружено дивився вниз, ніби намагався щось зрозуміти або згадати.

У печері дедалі теплішало. Останні згустки туману зібралися біля ніг п’ятьох у колі. Тої ж миті магічна печатка запалала червонястими барвами.

Молодий майстер до болю в очах вдивлявся в те, що відбувалося внизу. Змучена пам’ять здалася — завіса між сьогоденням і дитинством Дарта почала поволі опускатися, викликаючи болісні картини з минулого.

Дартові — чотири роки. Він — середній син наймогутнішого придворного мага Італонії, його родина живе у величезному палаццо на березі моря, але останнім часом Дарт рідко бачить батька. Усі знають — імператор тяжко хворий і завтра полишить цей світ. Юному принцові, спадкоємцеві престолу, вісім років — він не впорається з тягарем правління самостійно. Двір гуде — хто ж стане опікуном юного імператора й фактичним правителем Італонії? Головних претендентів двоє — Оттавіо Велоні, батько Дарта, або Патриціо Лена — герцог Серванто, двоюрідний брат імператора. Палацові інтриги, підступи ворогів і віроломство друзів змушують батька дедалі більше часу проводити на службі, вишукуючи способи захистити сім’ю та усталити власне становище при дворі. Але навіть удома Оттавіо Велоні майже увесь час проводить у бібліотеці, вивчаючи стародавні фоліанти й сувої.

Того дня Дарт скінчив заняття в класній кімнаті раніше за інших і помчав у бібліотеку — сподівався застати батька, незважаючи на заборону гувернера й няньки тривожити придворного мага. Хлопчиськові вдалося непомітно прокрастися в кабінет — батько цілком поринув у читання. Маленький Дарт став за спиною в Оттавіо та зазирнув у папери, які той тримав у руках. На пожовтілому сувої було намальовано магічну печатку — п’ять символів стихій, один основний елемент, п’ять людських постатей-жертв у центрі кола. Незалежний елемент і елемент зміцнення породжують. Елемент пом’якшення дає контроль. Елемент ослаблення знищує.

Батько тоді дуже розсердився, Дарта залишили без вечері, але він добре запам’ятав магічну печатку, коментар і назву сувою: «Заклик елементала».

— Великі боги! — прошепотів Дарт. — Вони збираються закликати елементала стихій.

— Кого-кого закликати? — скинувся Нел, незграбно повернувся й штовхнув ліктем крихітний камінчик. Той відскочив і вдарився об камінь більший — на самім краєчку виступу.

«Чорт…» — приречено подумав Нел, коли камінь завбільшки з його кулак захитався і полетів униз.

Ніби заворожені, дивились вони, як камінь опускається на дно печери.

Тим часом у залі зазвучало протягле заклинання мовою, подібної до якої вони ніколи не чули. Голос то підносився вгору, майже до вереску, то опускався вниз до гучного баса, зривався на тихий, зміїний шепіт і знову набирав сили. Від цього голосу все навколо немовби ожило. Затремтіло каміння, повітря завібрувало й стало відчутним, спотворюючи предмети.

Потривожений Нелом камінь приземлився просто на вогняно-червоне коло, перериваючи плин енергії землі. Пролунав голосний вибух. Унизу хтось заверещав так, що в усіх заболіло у вухах. Вереск вищав і гучнішав. Немовби скоряючись наказу, Дарт підняв голову та втупився в гранатові очі. Його й ту, кому належали очі, розділяла значна відстань, але Дарт бачив вогненні очі так, немовби вони палали просто перед ним.

Вереск обірвався на найвищій ноті, й та, з рубіновими очима, зникла. Вібрація всередині скелі припинилася. Тара з Греєм підбігли до решти. Люди внизу вийшли з трансу й тепер здивовано озиралися.

— Що сталося? — почала Тара й різко замовкла, вражено вдивляючись у купу землі, яка зненацька ожила.

Довгий мацак з’явився ніби нізвідки, змів здивовану дівчинку вниз на сходи, а звідтам уже долинали сповнені жаху крики.

— Грею, Майє! Ведіть людей! — крикнув Дарт, піднімаючись. — Неле, ти зі мною!

Хлопці побігли вниз, Грей пішов за ними.

Другий удар величезного мацака припав на отвір, який вів до виходу — посипалося каміння, величезна брила відпала від стелі й полетіла донизу, знісши частину виступу. Дрібніше каміння наполовину засипало прохід, Майя насилу встигла ухилитися.

Внизу Тара вже встала на ноги та здоровою рукою витягла з-за спини катану.

— Метал послабить його, але не знищить, — кинув