Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Палац, що в минулому належав графу Тойянському, розташовувався якраз навпроти майдану. Напевно, в Кіраті він вважався великим – будівлі навколо мали значно менший розмір, були приземкуватими і тьмяним. На їхньому фоні висока будова з декоративними вежами і балкончиками, пофарбована блідо-блакитною фарбою, дійсно здавалась досить вишуканою. Але вузькі вікна і двері псували все враження, а ідеально підстрижені хирляві кущики навіювали тугу. Як тут житиме принц, який звик до просторів імператорських покоїв і розкоші веллійського саду, Лін не уявляла.

Вартові біля воріт коротко глянули на гостей і повернулися до споглядання якихось далей, видимих тільки їм самим. Кольорами королівства оголосили жовто-золотий – один з кольорів імперії, і зелений – власне, колір графства. На державному стязі їхнє поєднання не спричиняло нарікань, проте наспіх перефарбовані (чи недбало пошиті?) мундири наштовхували на думку про твань на болоті, і, здається, навіть самі вартові намагалися на них не дивитися.

– Карі, я схожа на неї?

– На принцесу? Чи на Маргалінайю?

– Уже пізно відступати, так?

– Ми можемо піти прямо зараз.

– А Арголін?

– Ти сама чула – він їй не потрібен.

– Зеліна напевно десь тут…

– Богиня подбає про себе.

– І Марк…

– Про нього теж.

– Карі…

– Нема за що, любове моя. Ну як, тепер жодних сумнівів? Тоді ходімо всередину, ми ж тато з мамою, не забула?

Лін не втрималася від сміху. Душевну рівновагу було відновлено, віру у свої сили повернуто, і вона зрозуміла: ця гра буде дуже цікавою хоча б тому, що учасників у ній двоє. І тому, що нарешті чарівниця сама зробила перший хід.