Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 10

Встала я в доброму гуморі. У ванній кімнаті привела себе в порядок. Щоправда, губа стала трішки опухлою, але навіть цей факт мене не засмутив. Прийняла контрастний душ і швидко висушила волосся. Одягла чорні гольфи, короткі чорні шорти та довгий светр, який ледве прикривав шорти. Схопила сумку й вже готова була виходити. Почула стукіт у двері. Спочатку подумала про Авалін. З усмішкою відкриваючи двері, побачила зовсім не Авалін.

— Ти?

— Після слова «ти» я перший раз отримав по пиці. Другий замах не вдався, сподіваюсь, третій раз не будеш намагатися цього робити! — промовив Даніель та без запрошення зайшов у кімнату.

Я спочатку обурилася, але не встигла нічого сказати, як чоловік закрив за собою двері, мало того — на замок. 

— А тепер поговоримо! — серйозно промовив Даніель і присів на ліжко.

Я була шокована від такої поведінки, тому, склавши руки на грудях, навіть не знала, що сказати. Спочатку він спопелив мене суровим поглядом, потім почав розглядати мене з ніг до голови, і, коли нарешті наші погляди знову зустрілися, побачила, як він лукаво посміхнувся.

— Що ти тут робиш?! — намагаючись тримати себе в руках, присіла в крісло.

Він примружився. Усмішка зникла з його обличчя.

— Навіщо тобі Джері та Оллі з клубу «Віалон»?

— Це тебе не повинно хвилювати! — фиркнула й закинула ногу на ногу. — Що ти хочеш від мене?

— Твій емоційний стан не стабільний!

Я широко відкрила очі.

— Іди до біса, Даніелю! Ти взагалі не маєш ніякого права зі мною так говорити! — зіскочила з місця.

— Навіщо тобі Джері та Оллі? — строго запитав чоловік і піднявся з ліжка.

Він повільно почав наближатися до мене. А я кипіла від гніву. Як він сміє так зі мною говорити? Нахмурилася та почала відходити від нього. Коли відстань між нами зменшилася, щоб не дивитися в гнівні сірі очі, погляд прикувала до його тату шиї.

— Я тобі нічого не повинна говорити!

Даніель зупинився.

— Та ні, принцесо Міро, краще буде, якщо ти мені скажеш правду!

Ось тепер я дійсно відчула, що з моїм емоційним станом не все добре. Гнів був поєднаний із бажанням розридатися.

Принцеса Міра — так називала лише одна людина, і її поряд зі мною вже ніколи не буде.

— Що таке, Міро? Хочеш щось сказати мені?

Він знущався з мене?

— Не смій так називати мене! Ні-ко-ли! — гаркнула, і по щоках потекли зрадницькі сльози.

Даніель миттєво подолав відстань, яка була між нами, та, схопивши за потилицю, потягнув до себе й обійняв. Я почала бити його кулаком по грудях, а він лише сильніше обійняв мене й промовив на вухо:

— Я дійсно знав твою сестру. Вона постійно тебе так називала. Коли Вероніка говорила про тебе, вона вся світилася від щастя. Ти була її гордістю.

— Досить! Досить! — крізь сльози вимовила. — Ти паскудник!

— Я знаю! — спокійно промовив та почав гладити спину.

— Даніелю, навіщо ти так зі мною?

— Я не зміг допомогти Вероніці.

Теплий подих доторкнувся шиї. Я підняла голову та подивилася на тату, не змогла дивитися в очі.

Обвила руками його спину та притулилася. Хотіла відчути спокій, захист, опіку, тому й скористалася моментом, доки він поряд.

— Ти таким чином вибачаєшся? — прошепотіла.

— Можливо. — Неочікувано поцілував у скроню. — Так ти скажеш мені, навіщо шукала Джері та Оллі?

— Я вже говорила, що випадково підслухала твою розмову з жінкою в кав’ярню, в якій тимчасово працюю.

Відсторонившись від чоловіка, я підійшла до вікна.

— Що ти планувала робити?

— Я лише хотіла дізнатися, хто вбив мою сестру!

— Тобі не варто таким чином шукати правду! Це може бути небезпечно!

Я витерла сльози й, обернувшись до Даніеля, нахмурилася.

— Небезпечно? — хмикнула та опустила голову. — Я лише хочу справедливості! Щоб вбивця був покараний. Щоб він був спочатку підозрюваним, потім обвинуваченим і бачив лише те життя, яке буває у в’язниці, а не ходив на волі та не дихав тим повітрям, яким дихаю я.

Я закінчила емоційно говорити та перевела подих.

— Мирославо, я не повинен тобі говорити, але Оллі сьогодні вночі знайшли мертвим.

Я відразу не могла повірити в почуте. Не могла зрозуміти його слова.

— Оллі? Боже, він мертвий? — закрила руками обличчя. — Це жахливо. Почекай, — підняла голову, — а де тоді Джері?

— Я більше нічого не можу тобі сказати, але, якщо буде доведено, що Джері якимось чином причетний до вбивства Ніки, кримінальне провадження знову відкриють.

Я із запереченням захитала головою.         

— А якщо ні? Якщо не зможете довести його причетності?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍