Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- Так, про це я чула вже, поки працювала в таверні, - задумливо сказала Софія.

- Та зараз, у першу чергу, потрібно вирішити, що з тобою робити, зауважив Артур. - Ти не можеш отак сама тепер вештатися містом, коли тут от-от таке почнеться. Крім того, з друзями-лепкоїдами ти вже познайомилась.

- Не знаю сама, що робити. Тому й сюди прийшла, як порадила травниця на ярмарку. Вона казала, що тут ваше Місце Сили, - посміхнувшись, сказала Софія.

- Це правда, - серйозно відповів хлопець. Якщо чесно, я сам сюди прийшов сьогодні, сподіваючись на диво, почути нарешті відповідь, що робити мені. Тому що, крім усіх неприємностей у місті, я і в пала… - хлопець на мить замовк, - і вдома через батька почуваю себе, мов у в’язниці. - Потім перевів швидко розмову. - Хочеш, якось я покажу тобі наше інше Місце Сили? Воно знаходиться на верхівці гори, й про нього мало хто знає.

- Звісно, - загорілись очі у Софії, - хто ж відмовиться від такої пригоди?

- Та щось я там не зустрічав натовп, - усміхнувся Артур. - Але як же тобі тепер допомогти? 

Раптом обличчя його посвітлішало від вдалої думки:

- Вінченца! Як я відразу про неї не згадав! 

- Я чула в місті про неї. Це ваша місцева знахарка?

- Так, і не тільки. Кажуть, вона бачить душу кожного, хто до неї приходить зі своїми питаннями чи хворобами. До речі, лише вона одна в Мейоллі може допомогти людині, на яку потрапила отрута лепкоїда. Відведу тебе поки що до неї, - вирішив Артур. - Вона або допоможе тобі відразу повернутися додому, або щось підкаже, як краще діяти, щоб знайти туди шлях.

- Що ж, ходімо, іншого виходу сама я поки що не знайшла, - відповіла Софія.

Вони встали й повільно пішли. Пройшовши знов крізь браму тих незвичайних скель-охоронців, вони звернули ліворуч і попрямували по неширокій стежці вздовж зовнішньої сторони міської огорожі.

Що й казати, їм було добре і затишно вдвох. Артур і Софія йшли та розмовляли, розповідаючи один одному про свої прикрі чи щасливі випадки, кумедні ситуації, захоплення і мрії. Софії здавалося, що від Артура йде до неї якась хвиля доброго тепла і світла. Вона була доволі симпатичною, знала, що подобається багатьом хлопцям, але ніхто з них ніколи так із нею не розмовляв, ні від кого вона не відчувала отієї хвилі. Дівчина помітила, що навіть тембр його голосу видається їй дивно знайомим. Це було бентежно і вже зовсім не звично для неї.

- Якби не ти, я б точно загинула. Дякую, що був поруч і врятував мені життя, - нагадала Софія нещодавні події на площі Мейолли.

- Радий, що встиг, - посміхнувся Артур.

Софія дорогою продовжувала розпитувати Артура.

- Чому у мечів така могутня сила, яка народжує оті потужні різноколірні промені? 

- Промені - то енергія, яка йде від духу воїна крізь меч у простір. Різноколірні промені тому, що ми всі різні, і наша енергія так зовні проявляється. Це пояснював нам учитель Алессіо.

- Виходить, ця потужна енергія для війни?

- Не тільки. Є відповідні практики, які вчать нею лікувати. Таким чином її використовує Вінченца, торкаючись хворого. Але лицарі світлоносних мечів вчаться користуватися силою цієї енергії у бою саме крізь мечі. Вони виготовляються учителем Алессіо і його помічником Освальдом зі спеціального сплаву.

- Що ж це за сплав такий?

- Таємницю сплаву не знає ніхто, крім них. Він має властивість надзвичайно підсилювати концентрацію енергії. Чув навіть, що меч, якимось чином може підлаштовуватись під свого господаря. Подейкують, що у кожному мечі, який зроблений вже не для учня, а для справжнього лицаря, є свій чарівний кристал. Хотів би і я врешті решт отримати такий!

- То чого вам остерігатися Кірка? З такими мечами ви переможете його!

- Щоб захистити не лише себе, а королівство, потрібно, щоб силою меча володіли якомога більше людей. А це не так просто. Не кожен має до цього здібності й не кожен готовий довго і наполегливо вчитися. Крім того, Кірк - могутній темний маг.

- Та я весь час тут про це чую.

- Думаю, що ми знаємо не про всі його вміння. Кірк зумів об’єднати собі на користь усіх піратів, що до того діяли роздрібнено. За потреби він здіймає смерчі, щоб допомогти піратам протидіяти захисникам і грабувати міста. Хто зна, скількох жителів Мейолли, чи інших міст йому вдалося підкупом, чи чарами примусити шпигувати? А ота чарівна чорна сіль? Впевнений, що то робота Кірка. Цікаво, він сам створює оту гидоту, чи має якогось союзника, що постачає йому такі речі? 

- Хто зна, - відповіла Софія.

Тим часом дівчина звернула увагу, що вони йшли по мальовничій галявині, яка була вкрита дрібними білими квітами, мов килимом. Легкий вітерець скрізь розносив їх тонкий ніжний аромат. 

Софія ж продовжувала розпитувати Артура про все, що так її цікавило.

- Розкажи про навчання у вашій школі лицарів.

- Зараз я готуюсь пройти випробування, щоб стати старшим учнем. Мрію стати справжнім лицарем світлоносних мечів. Не люблю бути безпорадним. Хочу відповідати за свою безпеку сам, за потреби допомогти іншим. Учитель говорить, що відшліфовуючи навички володіння цим мечем, - продовжив Артур, - вчишся опановувати себе, долати страх у бою. З учнями проводять і внутрішні практики, медитації, щоб ми могли втамовувати думки, керувати своєю енергією, чути відповіді на свої запитання у власному серці.

- Навчиш мене користуватись мечем? - раптом запитала Софія.

- Та який із мене вчитель? Кажу ж, мені самому ще всі навички вдосконалювати треба.

- Я розумію. Але у твою школу я навряд чи попаду, а ти міг би мене навчити хоч найпростішим способам захисту. Та хто зна, чи вдасться мені пропустити свою енергію крізь меч? І цікаво, якого кольору промінь був би у мене?

Тим часом за розмовою вони дійшли шли до місця, де у лісі починався поступовий підйом до верхівки гори. Затінок дерев дарував приємну прохолоду, лунав спів пташок, огортав запах різнотрав’я. Ліс був мішаним. Раз по раз їм траплялися то сосни і ялини, то дуби й клени. Вздовж стежки розрослися кущі із невідомими Софії ягодами. Був полудень, яскраве сонце освітлювало все навколо, проникаючи промінням крізь густі віти дерев.