Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

Але дещо здавалося дивним: ніхто зі слуг, крім моїх помічників, навіть не говорив до мене, не те що якось перешкоджав здійснювати акт вандалі… реставрації. Та ніхто навіть по дракона не побіг! Істоти, проходячи повз, лиш за серце хапалися (моя творчість таки вражає в саме серце!), а дехто просто усміхався, закриваючи рота долонею і ледве стримуючись, щоб вголос не заржати, дехто дивився з неприхованою цікавістю. Але все одно я думала, що дракон з’явиться тут дуже швидко. Ну, точно ще до того як я закінчу творити. Але бігти на порятунок свого іміджу солідного дракона руденький щось не квапиться. Дивина та й годі…

А якщо… Якщо тільки припустити, що мій кіднепер не перебільшував про повну свободу дій? Якщо він попередив слуг, щоб мені не заважали його розважати? Як же перевірити цю сміливу теорію?.. О, придумала! Ідея нахабна, але спробую. Самій цікаво, що буде!

Я пішла на кухню. Не кралася, не чекала, поки ніхто не буде дивитися в мій бік, просто нахабно увійшла в святий храм творення їжі і під шокованими поглядами кухарів та посудомийок схопила дві великі тарілки з пончиками і вийшла. І НІХТО нічого мені не сказав! Мій здогад таки виявився правильним! Я трохи в шоці, але слово своє та ящірка тримає, що додає йому пару очок в карму.

Розплатившись з малечею пончиками, поцілунками в пухкі червоні щічки і срібними монетами я поплелася до своєї кімнати, любуючись дорогою своєю творчістю. Яка ж я молодець! Такий талант!

Ех, дійсно хороша капость вийшла! От тільки… Компанії не вистачає. Спільника, з яким можна тихенько зловтішно хихотіти, уявляючи реакцію жертви. Ех, як же не вистачає мені моєї Лети…

Засинала я о восьмій ранку, не звертаючи жодної уваги на різке сонячне світло через відсутність штор і на гучні розмови та метушню надворі, звук яких долинав крізь відчинені настіж вікна в усьому західному крилі. Вікна я відчинила, щоб хоч трохи позбутися їдкого запаху фарби, через який у мене з’явився тупий головний біль. Я втомилася. Дуже. Але душу мені гріла думка, що прокинуся я від крику: «Сабріна!!! І якого дідька я притягнув це ельфійське дівчисько до себе в замок?!»