Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Ем. Добре, буде зроблено. Це не проблема.

— І ще…— я потер підборіддя, — організуйте щось таке, щоб він був винен нам гроші. Можна насправді, а можна й ні. Мені все одно. Лише треба, щоб він боявся.

— Він провинився, Захаре Вікторовичу?

— Так. Тому варто почати це все якнайшвидше, щоб позбутися його.

— Зрозуміло. Будемо виконувати, — Євген покірно кивнув і зник. За це я дуже люблю його. Відданий та все розуміє одразу.

Потім я вирішив поїхати до лікарні, щоб провідати Семена Анатолійовича. Як я дізнався, у нього якісь серйозні проблеми з нирками, через це він зліг. Я дуже хотів, щоб від одужав. І просто так, бо він наче й моя рідня. І тому, що він обіцяв вкластись у мій бізнес. Це мені все ж більш важливо. В лікарні я проходив повз їдальну і дуже вчасно повернув голову. Там я застав Остапа і Терезу. Сама їдальня була порожня, то ж напевно тому вони там і зустрілися. Я просив Ігора про те, щоб він і далі слідкував за ними. Але цей недоумок вирішив заперечити. Тому ці нові чудові фото довелося робити мені самостійно. Вони обіймалися, цілуватили. Тереза так тулилась до нього. Мене ледь не знудило. Я був у такому передчутті, що навіть передумав йти провідувати її батька. А повернувся до офісу, щоб роздрукувати фото. І вирішив, що давно не перевіряв, як працюють бармени, як справи в казино та на бійцівському рингу. Тому весь день я посвятив роботі, а вже провідини відклав на завтра.

— Захаре, я дуже тобі вдячний, — втомленим голосом сказав Семен Анатолійович, — ти врятував мене.

— Ну що ви. Краще набирайтеся сил та одужуйте. Це буде найкраща подяка. У нас же з вами ще купа справ, — я засміявся і чоловік зробив те ж саме.

Раптом двері палати відчинилися і зайшла лікарка в супроводі…Остапа? Я мало не закашлявся від здивування, бо взагалі не розумів, що це зараз тут таке відбувається. Та я не подавав виду, а просто хитро посміхнувся, коли вловив погляд Остапа. Але всі виглядали такими щасливими… І от лікарка радісно сказала, що він виявляється стане донором нирки для Семена Анатолійовича. Від такого розвитку подій навіть у мене мало не відвисла щелепа. 

— Остапе, ми вам дуже вдячні, — зі сльозами говорила мама Терези, — ви насправді рятуєте нашу сімʼю. Це такий гарний вчинок, мені досі не віриться.

— О так! Зараз рідко можна зустріти людей, що готові йти на такі безкорисливі вчинки, правда ж? — я вирішив підтримати цю чудову розмову, адже вони з Терезою вчинили дуже хитро.

— Я просто…теж колись втратив батька. Йому я ніяк не зміг допомогти. А тепер, коли є така можливість, то хочу врятувати. Хоч і не свого батька.

— Ви справді рятуєте батька, — я продовжував їх дразнити, — батька цієї чудової дівчини. Вона так хвилюється за нього. 

Тереза мало не спопеляла мене поглядом, але я продовжував посміхатися. Їхня вистава вже виходить за всі межі. І бідолашний Павло навіть ні про що не здогадується. Але варто було лише мені подумати про нього, як двері відчинилися і він прийшов. Остап помітно зблід і це зрозуміло. Павлу розповіли про все і по ньому було видно, що він навіть не сумнівається в цій історії. Як шкода.

— Вибачте, але мені треба вийти, — бідолашний Остап напевно не витримав такої напруги і вирішив трохи втекти. Я не міг упустити такий шанс і поки всі були зайняті розмовами про майбутню операцію, я швидко прослизнув у двері.

— Що, Остапчику, не можеш опанувати свого хвилювання?

— Я не збираюсь з тобою розмовляти, — він дивився у вікно, не оглядаючись на мене.

— До речі, дуже гарний костюмчик. Тобі пасує, — я ледь стримував посмішку.

— Ну куди ж мені до тебе, — Остап врешті повернувся, — до твоїх костюмів, ідеально випрасуваних білих сорочок. Тільки от життя у мене набагато щиріше, ніж твоє.

— Не варто зі мною так розмовляти, ой не варто. Я ж просто зараз можу зіпсувати всю цю…виставу. І твій образ благородного лицаря, — я спробував пояснити йому спокійно, що жартувати зі мною не треба. 

— Ти не зробиш цього, — Остап скривився, — бо тобі з цього немає ніякої користі. А ти, як я вже зрозумів, робиш усе лише задля вигоди.

— Вирішив побути психологом? — я підняв одну брову.

— Мені не потрібно ним бути, щоб зрозуміти, який ти є насправді, — Остап люто дивився на мене, навіть не усвідомлюючи, що зробив. Він вирішив мене переконувати в тому, чого я не зроблю… Тим же самим довести мене до того, що саме це й станеться. Вони так свято вірять мені, що ми домовились. А потім самі вирішують дражнити мене. Що ж. Це була хибна думка. Дуже хибна.