Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

За три дні ми з Куртісом вирушили в путь. Усе військо, за винятком маленького загону охоронців королеви, виступило ще напередодні вночі.

Похмуре місто спорожніло і затихло. Окрім особистої варти королеви, залишилося ще близько тисячі чоловік, які через хворобу або інші причини були нездатні йти за армією. Але це було неважливо, бо стіни Мілозиса були неприступними, і ворог перебував не в тилу у нас.

Гуд і Умслопогас пішли з військом. Нілепта провела сера Генрі до міських воріт, верхи на прекрасному білому коні на ім’я Денний промінь, який мав славу найшвидшого і найвитривалішого коня в усій країні. На обличчі королеви виднілися сліди недавніх сліз, але тепер вона не плакала і мужньо витримувала гірке випробування, послане їй долею.

Біля воріт вона попрощалася з нами. Напередодні цього дня вона красномовно звернулася до начальників війська, висловила повну впевненість в їхній військовій доблесті та перемозі над ворогом.

Вона зуміла зворушити їх, і вони відповіли гучними криками і були готові померти за неї.

-. Прощавай, Макумазане! — сказала вона. — Пам’ятай, я вірю тобі, вірю у твою мудрість, яка нам так само необхідна, як гострі списи для захисту від Зорайї. Я знаю, що ти виконаєш свій обов’язок!

Я вклонився і пояснив, що боюся битви і можу втратити голову від страху. Нілепта посміхнулася і обернулася до Куртіса.

— Прощавай, мій пане! — сказала вона. — Повернися до мене королем, у лаврах переможця або на списах солдатів40!

Сер Генрі мовчав і повернув коня, щоб їхати. Він не мав сили говорити. Важко людині йти на війну, а, якщо одружений тільки один тиждень, то це стає вже обтяжливим випробуванням!

— Тут, — додала Нілепта, — я вітатиму вас, коли ви повернетеся переможцями! А зараз іще раз прощавайте!

Ми вирушили, але, від’їхавши близько сотні ярдів, обернулися і побачили Нілепту, яка, сидячи на коні, дивилася нам услід. Проїхавши ще милю, ми почули позаду галоп коня і побачили вершника, що під’їхав, — солдата, який привів нам коня королеви — Денний Промінь.

— Королева послала білого коня як прощальний дарунок лордові Інкубу і наказала мені сказати йому, що цей кінь — найшвидший і найвитриваліший у всій країні! — вимовив солдат, низько схиляючись перед нами.

Спочатку сер Генрі не хотів брати коня, казав, що тварина надто красива для такої грубої справи, та я переконав його взяти, побоюючись, що Нілепта жорстоко образиться. Мені й на думку не спало тоді, яку серйозну послугу надасть нам благородна тварина! Куртіс узяв коня, послав із солдатом свою подяку і вітання Нілепті, і ми поїхали далі.

Близько полудня ми наздогнали ар’єргард війська, і сер Генрі формально прийняв командування всією армією. Це була важка відповідальність, яка пригнічувала його, але він мав поступитися наполяганням королеви.

Ми просувалися вперед, не зустрічаючи нікого, бо населення міст і сіл розбіглося в різні боки, щоб не опинитися між двома ворожими арміями.

Увечері четвертого дня, — військо наше просувалося поволі, — ми отаборилися на пагорбі, і наші розвідники донесли нам, що Зорайя з усім своїм військом уже виступила проти нас і розташувалася на ніч за десять миль.

Перед світанком ми вислали невеликий загін кавалерії зайняти позицію. Тільки-но вони встигли зайняти її, як були атаковані загоном Зорайї і втратили тридцять воїнів. Коли з нашого боку з’явилося підкріплення, військо Зорайї відступило, відносячи своїх поранених і вмираючих.

Близько полудня ми досягли вказаного нам Нілептою місця. Вона не помилилася. Місце було зручне для битви, особливо проти переважаючої нас сили. На вузькому перешийку пагорба Куртіс отаборився і після тривалої наради з генералами і з нами вирішив вступити тут у бій з військом Зорайї. У центрі розташувалася піхота, озброєна списами, мечами і щитами, в резерві були піші й кінні солдати. З боків стояли ескадрони, а перед ними два корпуси військ сім тисяч п’ятсот воїнів утворювали праве і ліве крило армії під захистом кавалерії. Куртіс командував усією армією, Гуд — правим її крилом, я прийняв під своє керівництво сім тисяч вершників, що стояли між піхотою і правим крилом, решта батальйонів і ескадронів була довірена генералам Цу-венді. Тільки-но ми встигли зайняти позицію, величезна армія Зорайї посунула на нас, і вся місцевість покрилася безліччю блискучих списів; земля двигтіла під ногами її батальйонів. Розвідники не перебільшили. Військо Зорайї перевершувало нас кількістю.

Ми чекали нападу, але день минув спокійно. Якраз напроти нашого правого крила, утворюючи ліве крило армії Зорайї, стояв батальйон похмурих, дикого вигляду, людей. Це були, як я дізнався, горці, приведені Настою.

— Слово честі, Гуде, — сказав я, — їх треба всіх перебити завтра!

Гуд якось дивно поглянув на мене, але нічого не відповів. Увесь