Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Перемістившись у порталі, вона зробила крок у сніговий ліс. Її нудило, інший час відчувався неприємно. Передчуття скрутило Старлу, і вона не могла від нього відв'язатися. Почувши гортанний сміх, що луною відлітав від снігових верхівок дерев, Старла пішла на голос. Вона майже піднялася, коли за пагорбом побачила крижану стіну і Найджела, і ще кілька людей, що ховаються за кригою, яка виросла з–під землі. Вона помітила серед них Калерію і Джилану, але ніхто не звернув на неї уваги, всі дивилися на те, що було за стіною. Ельга стояла, стиснувши руками плечі молодого хлопця.

– Як відчуття? Ніби холод тече по жилах, правда? – хлопець кричав, а Ельга посміхалася. – Я поясню, що з тобою відбувається. Усі твої вени вкриваються інеєм, кров змерзає, магічні сили полишають тебе. Це лише початок твоєї темряви, мій друже. Ти століттями вбивав половин, крав їхні серця, та навіщо? Щоб прирікати на страждання когось іще? Тепер же страждай сам.

Вона взяла його за обличчя. Її очі засяяли сліпучим блакитним світлом, а потім враз стали чорними.

– Цим холодом і мороком я сковую твоє серце, прирікаючи тебе на повільну загибель, ти переживеш увесь біль поранених тобою ж сердець, тільки–но твоє серце вперше заб'ється від любові. І це пророцтво починає діяти негайно.

Вона взяла його за підборіддя і, приклавши свої губи до його, вдихнула в нього потік холоду, його шкіра миттю вкрилася морозним візерунком, з очей побігли крижані сльози, волосся вкрилося інеєм, а сам він став блідим. Хлопець упав на землю, закашлявшись.

– Нехай здійсниться страта! – підняла руки вона.– Містифікатор мертвий, відтепер тут лише похмура душа, у пошуках спокою, якого йому не знати!

Вона зникла за туманом, крижана стіна й ті, хто був за нею, зникли так само. Старла не могла віддихатися. Почувши шелест праворуч, вона блискавично дістала стрілу з сагайдака і, натягнувши тятиву лука, вистрілила. Влучивши в дерево, вона видихнула. Старла впустила телефон, і згадавши слова Помфрі–Гааса, опустилася поруч із кущем, щоб підняти його, розуміючи, що стрілу доведеться так само забрати. Передчуття склало Старлу навпіл, і вона вилаялася, помітивши Ельгу, яка висмикнула червону стрілу з бука й озирнулася.

–Хто вештається моїми лісами?! – люто прокричала Ельга.

Сніг заскрипів і із засніжених кущів вовчих ягід вийшла Старла. Ельга мала величний і водночас страхітливий вигляд, відчувши, як підкосилися коліна, дівчина змусила себе стриматися і вирівнятися.  Старла не хотіла дозволяти собі боятися королеву. "Ельга – просто дурне дівчисько з крижинкою.", думала собі дівчина.

–Я – Королева Сердець.– повідомила Старла, блиснувши очима.

–Ти сирена сердець.– глузливо відповіла Ельга.– А з вас королеви так собі.

–Ти хто така? – запитала Старла, хоча відповідь була їй відома.

–Я – Королева льоду й холоду, нащадок короля засновника, Ельга Ґотлінська.

–Пафосне ім'ячко.– пирхнула Старла, але відчула, як її коліна послабшали, щось у цій молодій дівчині навіювало в ній неймовірний страх і покірність, але Старла наполегливо боролася з цими почуттями.

–Йшла б ти з мого лісу доки ходити змогу маєш.

–Це, що погроза? – підняла підборіддя Старла.

Ельга поманила пальцями, з гілок злетіли крижані кілки, вони прилетіли слідом за її рукою, і щойно вона її зупинила, кілки застигли в повітрі, варто було Ельзі махнути пальцями, як усі вони полетіли в сирену, ранивши обличчя, шию, і руки. Сирена сердець звалилася на сніг, краплі крові, в колір плаща королеви залишилися на снігу. Старла схопилася і почала повторювати мантру, що зводить смертних з розуму. Слова не йшли і Старла намагалася інтуїтивно послати прокляття Ельзі. Нитки покинули пальці Старли, але, наблизившись до Ельги, розтанули.

–Невже тобі не розповідали, що маги безсмертні, і на мене твої чари не діють, зате мої на тебе... –Ельга усміхнулася.

Вона заморозила землю під Старлою, і лід почав рости, вище і вище, сирена сердець опинилася над найвищою сосною, Ельга стояла внизу, широко посміхаючись, вона з силою опустила руки вниз, сирена провалилася під лід, починаючи тонути в каламутній воді.

– Подобається? –донеслося до Старли з–під товщі мерзлої води. – Цьому мене брат навчив. Ну, що ж. Я допоможу тобі забратися геть із мого лісу. Надумаєш перейти мої угіддя знову, я повішу тебе на одному з цих дерев. І приберися тут, грядуть зміни.

Старла абияк покинула ополонку. Тремтячи від холоду, вона встала і, піднявши кинуту Ельгою стрілу, сунула її в сагайдак. Старла обняла себе руками, йдучи до місця "страти" Містифікатора. Вона відчувала слабку енергію, при цьому її було легко впізнати. Відчувався страх і неймовірний біль, Старла відчувала часові ланцюги, що сковували безтілесну душу, яка кілька хвилин тому була тут.

– Куди Ельга його відправила? – вголос роздумувала Старла. – Потрібно знайти всю необхідну інформацію про те, ким був Містифікатор.

Вона повернулася в портал і, змінивши одяг на сухий і теплий, усвідомила одну деталь: її телефон тепер можна було викинути. Вона намагалася знайти спосіб відшукати загублену душу. Ця думка нав'язувалася їй, не дозволяючи думати ні про що інше.

–Мені потрібно його знайти. – повідомила вона Помфрі–Гаасу.

Він промовчав.