Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

обернулися туди, зробив два постріли їм у спину. Їхні тіла

зігнулися, струснулись у конвульсії й завмерли. Гевлок забрав

їхні пістолети, вивів їхні радіо з ладу й кайданками прикував

обох один до одного, а тоді ще й до найближчої ручки в стіні.

— Дорога вільна! — мовив полонянці через плече: тихо, але

так, щоб вона розчула. Наомі рушила вперед, навкіс від однієї

стіни до протилежної, лише на частку секунди відриваючись від

опори, яку можна було використати для зміни напрямку руху.

Добрі інстинкти.

— Це ж ти чотирьох поклав, — сказала вона. — Це просто так

легко виходить у тебе, а чи вони справді аж такі погані?

— З мене вчитель не дуже справний, — відповів Гевлок. — Але

нам допомагає елемент несподіваності.

— Я так і думала, — сказала Наомі, не приховуючи скепсису в

голосі. — Як ти почуваєшся?

Гевлок за звичкою мало не сказав: «Добре», але завагався. Це

ж допіру він атакував і зробив недієздатними двох членів своєї

залоги, які діяли згідно з прямим і недвозначним наказом

безпосереднього його начальника. Він скористався довірою

людей, разом з якими подорожував роками, і все заради якоїсь

диверсантки з поясан. І всім їм лишалося — ну, не три чисниці, а

якихось кілька днів до смерті. Фактично й він уже мертвий. Як і

вони всі мертві. Отже, є сенс, згідно з яким те, що він чинить

наразі, не має жодної ваги. Він був вільний іти за своїм

сумлінням туди, куди воно його вело.

Звісно, це був кошмарний сценарій для цього безпеківця.

Перед лицем смерті чом не бути й заварушкам-заворушкам?

Чом не трапитися убивствам, крадіжкам і зґвалтуванням? Якщо

немає жодних наслідків — чи якщо всі наслідки є одне й те саме

— тоді уможлив люється що завгодно. Його робота означала

чекати на найгірше для людства, включно з ним самим. І

дійшов він до того, що взявся допомогти одній законно

ув’язненій полонянці втекти, бо та смерть, яку вона йому

пропонувала, подобалася йому дужче за керамо пластикову

гробницюМертрі,

що

мала

спорудитися

на

якійсь

пустопорожній планеті. Ані дідькової дулі не дав би він за Нову

Землю чи то Ілус, а чи як іще назвати оцю відворотну кулю

брудяки, що крутиться внизу під ними. Для нього важили люди.

І ті, що на «Ізраелі», й ті, що на «Барбапікколі», й ті, що

опинилися на поверхні планети. Усі вони. Робити ставку на те, чим їхня корпорація зможе скористатися, захищаючи свої

інтереси, але вже по тому, як усі вони вимруть, цього було явно

замало.

— Це дає мені химерний спокій, — сказав він.

— Можливо, це добрий знак, — мовила вона, а наступної миті

знову затріскотіла стрілянина. Гевлок дав їй знак зупинитись, а

сам подався уперед.

Усі більші коридори «Ізраеля» мали декомпресійні люки: товсті металеві круги з міцнющими полімерними печатками.

Майже весь час вони були просто настінними спотикачами: більші, ніж у дизай нах кораблів пізніших поколінь, хоча досить

легко було розминутися з таким люком, не набивши собі ґулі. Та

коли б щось продірявило корабля, ці люки вмить

позагрюкувалися б, зі швидкістю й аморальністю гільйотини.

Якщо воно при цьому когось там розчавило, втрата одного

члена залоги вважалася меншим злом, ніж випущене в пустку

все наявне повітря. Гевлок надивився навчальних відео про

скикси-осічки, й відтоді його вельми непокоїла ймовірність

подібних придибенцій. Хтось там тулився до стіни, тривожно

вдивляючись у коридор перед своїм носом. Гевлок неголосно

прокашлявся, і той різко обернувся, наставивши на нього

пістолета.

— Мфуме! — сказав Гевлок, піднісши руки догори. — А де

Бойд?

— Пішов туди, вперед, — сказав Мфуме, показуючи пістолетом, але не опускаючи його. — Ті стріляють у головного. І він сказав

мені засісти тут. І я й засів, але ж…

— Усе правильно, — заспокоїв того Гевлок, поволі

наближаючись, але уникаючи очного контакту. Він усе дивився

вглибину коридору, намагаючись відвернути й увагу