Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

по Голденових нотах, у потрібній

тональності зарозумілості й недовіри.

— Вам? Та ні. Я погрожую великому, жирному, неповороткому

і беззбройному борту, що його ви мусили б захищати. Якщо ви

продовжуєте політ до Ероса, я випускаю на нього все, що в нас є.

І я гарантую, що ваша летюча лабораторія більше ніколи не

літатиме. Можливо, ви нас тим часом дістанете, але в такому

разі все одно провалите місію, чи не так?

Запала

мовчанка,

і

тільки

потріскування

фонового

випромінювання давало знати Голдену, що його навушники

справні.

Відповідь пролунала внутрішнім корабельним каналом.

— Капітане, вони зупиняються, — сказав Алекс. — Жорстке

гальмування. За прогнозом траєкторії, стануть відносно нас за

два мільйони кеме. Летіти на них далі?

— Ні, поверни нас на нашу орбіту над Еросом.

— Слухаю.

— Наомі, — Голден розвернув крісло, щоб бачити її. — Вони ще

щось роблять?

— Із того, що можу розгледіти за викидами, — нічого. Але вони

можуть передавати промені у протилежному напрямку, і нам

про це ніяк не дізнатися.

Голден вимкнув корабельний канал зв’язку. Почухав

потилицю, а тоді відкріпив ремені крісла.

— Що ж, ми їх поки зупинили. Я у вбиральню, а потім принесу

щось попити. Є побажання?

* * *

Згодом того ж вечора Наомі сказала:

— А знаєш, він мав слушність.

Голден ширяв у невагомості над командною палубою, за метр-півтора від свого терміналу. Він приглушив освітлення, й у

приміщенні панувала напівтемрява, немов місячної ночі. Алекс

і Еймос спали двома палубами нижче. Утім, вони могли бути за

мільйон світлових років. Наомі літала над своїм терміналом за

два метри від нього, розпущене волосся зібралося довкола її

голови, наче чорна хмара. Настінний екран освітлював профіль: довге чоло, плаский ніс, великі губи. Її очі заплющені. Вони

з Голденом були, наче єдині двоє людей у цілому всесвіті.

— Хто мав слушність? — запитав він, лише щоб підтримати

розмову.

— Міллер, — відповіла вона таким тоном, наче пояснювала

щось очевидне.

— Гадки не маю, про що ти.

Наомі засміялася, а тоді замахала рукою, щоби повернути тіло

в повітрі обличчям до нього. Вона розплющила очі — хоча тепер

екран підсвічував її зі спини, й очі були схожі на чорні

прогалини на обличчі.

— Я оце думала про Міллера. Погано з ним вчинила на Тайко.

Ігнорувала його, бо ти сердився. Він заслуговував на краще.

— Чому?

— Міллер урятував тобі життя на Еросі.

Голден пирхнув, але Наомі за якийсь час продовжила розмову.

— Коли ти служив на флоті, яка була інструкція на випадок, що

хтось на кораблі збожеволіє? Якщо хтось почне наражати інших

на небезпеку?

Думаючи, що вона має на увазі Міллера, Голден відповів:

— Треба його знешкодити, щоб він перестав бути джерелом

небезпеки для корабля і команди. Але Фред не...

Наомі зупинила його.

— А якщо війна? Якщо це відбувається посеред битви?

— Якщо його не вдається знерухомити, старший вахти

зобов’язаний захищати корабель і команду будь-яким

необхідним способом.

— Навіть застрелити цю людину?

— Якщо це єдиний спосіб. Звісно. Але лише у найнагальніших

обставинах.

Наомі кивнула рукою. Від цього жесту її тіло закрутилося

у протилежному напрямку, і вона зупинила обертання одним

порухом. Голден непогано орієнтувався в невагомості, але він

ніколи не досягне такої майстерності.

— Пояс — це мережа. Як великий розподілений у просторі

корабель. У нас є кластери, в яких виробляють повітря, воду, енергію чи структурні матеріали. Ці кластери можуть бути

рознесені на мільйони кілометрів, але вони від цього не стають

менш взаємопов’язаними.

— Здогадуюся, куди ти хилиш, — зітхнув Голден. — Дрезден

був божевільним на кораблі, Міллер застрелив його, аби всіх нас

захистити. На Тайко він мені це вже розповідав. Тоді я йому теж

не повірив.

— Чому?

— Тому що Дрезден не становив безпосередньої загрози. Він

був просто злим чоловічком у дорогому костюмі. Не мав при

собі зброї, не тримав пальця на детонаторі бомби. І я ніколи не

довірятиму людині, яка переконана, що має право одноосібно

страчувати людей.

Голден притулив ногу до перегородки і ледве відштовхнувся —

якраз настільки, щоби підлетіти на метр ближче