Джордж Мартін - Бенкет круків
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але Джеймі не піддався на провокацію.
— Літня жінка з дітьми в обмін на вашого сюзерена. На таку міньбу ви й сподіватися не могли.
На вуста сера Бриндена наповзла жорстока посмішка.
— А вам нахабства не бракує, Царевбивце. Однак укладати угоди з клятвопорушником — усе одно що будувати на сипучих пісках. Не варто було Кет довіряти такому, як ви.
«Це Тиріону вона довірилася,— мало не бовкнув Джеймі.— Але й Куць теж її обдурив».
— Обіцянки, які я дав леді Кетлін, вирвали з мене на вістрі меча.
— А обітниці, які ви давали Ейрису?
Джеймі відчув фантомний біль у пальцях.
— Ейрис тут ні до чого. То ви обміняєте Вестерлінгів на Едмура?
— Ні. Король довірив мені королеву, я присягався гарантувати їй безпеку. І не віддам її у зашморг Фреїв.
— Дівчина отримала прощення. Її не скривдять. Даю вам слово.
— Ваше слово честі? — сер Бринден звів брову.— Та ви бодай знаєте, що таке честь і гонор?
«Гонор — це кінь такий».
— Я дам будь-яку присягу, яку ви схочете.
— Та облиште, Царевбивце.
— Облишу вас залюбки. Складіть прапори, відчиніть браму — і я дарую вашим людям життя. Хто схоче зостатися в Річкорині на службі в лорда Емона, хай зостається. Решта вільні йти собі куди заманеться, тільки, звісно, спершу повинні здати зброю і обладунки.
— Цікаво мені, як далеко встигнуть відійти вони, неозброєні, перш ніж на них нападуть «беззаконники» — в лапках, звісно? Ви ж не можете дозволити їм приєднатися до лорда Берика, ми обидва це добре знаємо. А що ж зі мною? Мене пишно проведуть через увесь Королівський Причал і стратять, як Едарда Старка?
— Вам я дозволю вбратися в чорне. Нині на Стіні лордом-командувачем — байстрюк Неда Старка.
Чорнопструг звузив очі.
— Це теж ваш батько влаштував? Кетлін тому хлопчакові ніколи не довіряла, наскільки пригадую, так само як і Теону Грейджою. Схоже, мала рацію щодо обох. Ні, сер, я так не згоден. Волію гарячої смерті, з вашого дозволу, з мечем у руці, червоним від лев'ячої крові.
— У Таллі кров така сама червона,— нагадав йому Джеймі.— Якщо не здасте замок, мені доведеться його штурмувати. Сотні людей загинуть.
— Сотні — з нашого боку. А з вашого — тисячі.
— Ваш гарнізон загине до ноги.
— Стара пісня! Ви її співаєте на мотив «У Кастамері дощ»? Мої вояки ліпше вже загинуть стоячи, в бою, ніж навколішках під сокирою ката.
«Щось не йде розмова».
— Вам немає сенсу тримати оборону, сер. Війна скінчилася, ваш Юний Вовк мертвий.
— Закатруплений проти всіх священних законів гостинності.
— Це Фреї зробили, а не я.
— Ну звісно, ще б пак. Тільки щось смердить від цього Тайвіном Ланістером.
Це важко було заперечити.
— Батько мій теж уже мертвий.
— Най Отець судить його справедливо.
«Не дуже приємна перспектива».
— Я б зарубав Роба Старка ще в Лопотючому лісі, якби дотягнувся до нього. Якісь блазні стали мені на заваді. Хіба не байдуже, як загинув хлопець? І так і так він мертвий, і королівство його померло разом з ним.
— Ви, певно, не лише каліка, а й сліпець, сер. Розплющте очі — й побачите, що над нашими мурами й досі майорить деривовк.
— Я його бачив. Самотній у нього вигляд. Гаренхол упав. Так само Стражморе і Дівостав. Бракени вже прихилили коліно, а Тайтос Блеквуд затиснений у Крукодереві. Пайпер, Ванс, Мутон — здалися всі ваші прапороносці. Лишається один Річкорин. Ми вдвадцятеро перевершуємо вас чисельно.
— Вдвадцятеро більше людей потребують удвадцятеро більше харчів. Добрі у вас запаси провізії, мілорде?
— Достатні, щоб до кінця днів тут просидіти, якщо доведеться, поки ви за тими мурами голодуватимете,— сміливо збрехав Джеймі, сподіваючись, що вираз обличчя не зрадить його.
Але Чорнопструга він не обдурив.
— До кінця своїх днів, швидше за все. У нас запаси щедрі, тільки, боюся, на полях для гостей ми нічого не залишили.
— Коли на те пішло, ми можемо доправити харчі з Близнючок,— мовив Джеймі,— або через гори з Заходу.
— Як скажете. Хто я такий, щоб ставити під сумнів слова такого доброчесного лицаря.
Від його глузливого тону Джеймі наїжачився.
— Є швидший спосіб вирішити цю справу. Двобій. Ваш заступник проти мого.
— А я все думав, коли вже ви на це звернете,— розреготався сер Бринден.— І кого ж ви оберете? Дужого Вепра? Адама Марбранда? Чорного Волдера Фрея? — він нахилився вперед.— А чого ж не зітнутися нам з вами, сер?
«Ото був би справжній бій,— подумав Джеймі,— пожива для співців».
— Леді Кетлін, звільняючи мене, змусила присягнутися, що я ніколи не здійму зброї проти Старків чи Таллі.
— Яка зручна присяга, сер.
Джеймі потемнів з обличчя.
— Ви мене боягузом вважаєте?
— Ні. Калікою,— Чорнопструг кивнув на золоту руку Джеймі.— Ми обидва знаємо, що оцим ви битися не можете.
— У мене взагалі-то дві руки було,— мовив Джеймі, а внутрішній голос шепнув: «Отак з гонору ціле життя перекреслиш?» — Можна сказати, що каліка і старий — цілком відповідні супротивники. Звільніть мене від обіцянки, яку я дав леді Кетлін, і я зітнуся з вами на мечах. Якщо переможу я, Річкорин буде наш. Якщо ж ви зарубаєте мене, ми знімемо облогу.
Сер Бринден знову розреготався.
— Хай як мені хочеться відібрати у вас отого золотого меча й вирізати ваше чорне серце, та ваші обіцянки нічого не варті. Від вашої смерті я не отримаю нічого, крім задоволення, а своїм життям заради задоволення я не ризикуватиму... хай ризик цей і невеликий.
Щастя було, що Джеймі не мав при собі меча: він би точно вихопив клинок, і навіть якби сер Бринден не убив його, це точно зробили б лучники на мурах.
— Існують взагалі умови, які ви згодні прийняти? — запитав він Чорнопструга.
— Від вас? — сер Бринден стенув плечима.— Ні.
— То навіщо ви приїхали на ці перемовини?
— Сидіти в облозі смертельно нудно. Мені кортіло поглянути на ваш кикоть і послухати, які виправдання для своєї ницості ви понавигадуєте. Слабенькі вони виявилися — слабші, ніж я очікував. Завжди ви розчаровуєте, Царевбивце,— Чорнопструг, розвернувши кобилу, рушив клусом назад до Річкорину. Звідні ґрати стрімко опустилися по ньому, вгризаючись залізними гостряками глибоко в м'яку землю.
Джеймі розвернув Гонора, пускаючись у неблизьку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.