Джордж Мартін - Бенкет круків

вагою вчавлюючи глибше в болото. Однією рукою він уже вчепився їй у волосся, закидаючи голову. Друга тягнулася їй до шиї. Клятвохранитель вирвався зі стиснутих долонь. Тепер Брієнна могла протистояти нападнику хіба голіруч, та коли затопила кулаком йому в обличчя, було таке відчуття, наче рука врізалася у вологе біле тісто. Куслій засичав.

Вона знов його вдарила, знов і знов, ребром долоні врізала йому в око, та він, схоже, й не відчував її ударів. Брієнна вчепилася йому в зап'ястки, але він тільки посилював хватку, хоча з розбитих виразок цебеніла кров. Куслій причавив її — от-от задушить. Натиснувши йому на плечі, вона марно намагалася його скинути, однак він важив як кінь — не зрушиш. Коли ж Брієнна спробувала затопити йому коліном між ноги, то поцілила в живіт. Крекнувши, Куслій вирвав у неї жмут волосся.

«Кинджал»,— відчайдушно подумала Брієнна. Ковзнула рукою вниз поміж двох тіл, пропихаючи пальці під кислою задушливою плоттю Куслія, й нарешті намацала руків'я. Куслій уже стиснув її за горло обіруч і заходився гатити її головою об землю. Знову спалахнула блискавка — цього разу просто під черепом, але Брієнна спромоглася напружити пальці й висмикнути кинджал з піхов. Маючи на собі нападника, вона не могла штрикнути кинджалом, отож щосили черконула ним йому по животу. Між пальців потекло тепле й мокре. Куслій нову засичав, ще гучніше, й на мить відпустив її горло — щоб зацідити їй в обличчя. Почувся хрускіт кісток, і на якийсь мент біль аж засліпив її. Брієнна ще раз спробувала різонути Куслія кинджалом, але він видер його з її пальців — і опустив коліно їй на передпліччя, ламаючи кості. А далі знову вхопився за її голову, силкуючись скрутити її з в'язів.

Брієнна чула гавкіт Пса і чоловічі крики навколо, а поміж гуркоту грому — брязкіт криці. «Сер Гайл,— подумалося їй,— у бій вступив сер Гайл»,— але все це здавалося далеким і неістотним. Весь її світ скулився до двох долонь у неї на шиї і обличчя, яке нависало над нею. Куслій нахилився ближче, з каптура його побіг дощ. З рота йому смерділо тухлим сиром.

У Брієнни палало в грудях, а в очах вирувала буря, засліплюючи. Десь усередині терлися одна об одну зламані кістки. Рот Куслія роззявився до неможливості широко. Брієнна дивилася на жовті криві зуби, загострені як ікла. Коли ці зуби зімкнулися на м'якій шкірі її щоки, Брієнна заледве це відчула. Вона по спіралі провалювалася кудись у темряву. «Я не можу померти,— сказала вона собі,— я ще маю недороблену справу».

Куслій мотнув головою, рвонув,— рот був повний крові й м'яса. Сплюнув, вищирився — і знову застромив загострені зуби їй у шкіру. Цього разу прожував і ковтнув. «Він мене пожирає»,— збагнула Брієнна, та вже не мала сили опиратися. Відчуття було таке, наче вона злітає понад власним тілом і з жахом спостерігає за всім збоку, ніби це відбувається з якоюсь іншою жінкою — з якимсь дурним дівчиськом, яке забрало собі в голову, наче може бути лицарем. «Скоро все закінчиться,— сказала собі Брієнна.— Тоді вже байдуже буде, що він мене жере». Відкинувши голову, Куслій знову роззявив рота, завив і вистромив язика. Той теж був гострий, закривавлений, довший за будь-який нормальний язик. Виповзав з рота й заповзав назад, виповзав і заповзав, червоний, мокрий і блискучий, страхітливий і безсоромний. «У нього язик з фут завдовжки,— подумала Брієнна, перш ніж провалитись у темряву.— Та він схожий на меч!»

Джеймі

Застібка на плащі сера Бриндена Таллі була у формі чорної рибини з оздобленого золотом гагату. Кольчуга — сувора й сіра. До неї Чорнопструг одягнув поножі, латний комір, латні рукавиці, наплічники й наколінники з воронованої криці, але ще темніший був погляд на обличчі сера Бриндена, який чекав на Джеймі Ланістера в кінці підйомного мосту, сам-один на рудому рисаку під червоно-синьою опоною.

«Не подобаюсь я йому». Під кучмою жорсткого сивого волосся в Таллі ховалося вугласте, порите зморшками й обвітрене обличчя, але у ньому Джеймі й досі впізнавав видатного лицаря, що колись зачарував зброєносця своїми оповідками про девятипенсових королів. Копита Гонора стукотіли по дошках підйомного мосту. Джеймі довго роздумував, вдягти йому на цю зустріч обладунки золоті чи білі; врешті-решт схилився до шкіряної безрукавки й малинового плаща.

Зупинився він за ярд від сера Бриндера, уклонившись йому, старшому.

— Царевбивце,— привітався Таллі.

Те, що першим з його вуст зірвалося саме це слово, багато про що говорило, але Джеймі вирішив стримуватися.

— Чорнопструже,— озвався він.— Дякую, що вийшли до мене.

— Я так розумію, ви повернулися, щоб виконати присягу, яку дали моїй небозі,— мовив сер Бринден.— Наскільки пригадую, ви обіцяли Кетлін її дочок в обмін на свою свободу,— вуста його напружилися,— та щось я не бачу дівчаток. Де ж вони?

«Обов'язково примушувати мене казати це вголос?»

— У мене їх немає.

— Шкода. То ви волієте повернутися в полон? Ваша камера досі вільна. Ми на підлогу навіть свіжого очерету насипали.

«І принесли нове гарне цебро на лайно, навіть не сумніваюся».

— Дякую за турботу, сер, але боюся, що мушу відмовитися. Надаю перевагу вигодам мого шатра.

— В той час як Кетлін насолоджується вигодами своєї могили.

«Я не винен у смерті леді Кетлін,— міг би сказати Джеймі,— та й доньки її зникли до того, як я потрапив на Королівський Причал». У нього просто на язиці крутилося — розповісти про Брієнну і про меч, якого Джеймі їй дав. Але Чорнопструг дивився на нього точно таким самим поглядом, яким дивився Едард Старк, коли заскочив на Залізному троні з клинком, досі в крові Божевільного Короля.

— Я прийшов розмовляти про живих, а не про мертвих. Про тих, хто не мусив би помирати, але помре...

— ...якщо я не віддам вам Річкорин. Оце тут ви погрожуєте повісити Едмура? — очі Таллі під кущистими бровами здавалися камінними.— Небожу моєму призначено померти, хай що я зроблю. Отож уже вішайте його — та й по всьому. Думаю, Едмур і сам уже втомився стояти отам на шибениці, як я стомився дивитися на нього.

«Райман Фрей — клятий бевзень». Після цього балагану з Едмуром Чорнопструг тільки гірше затявся, це ж очевидно.

— Ви утримуєте леді Сибеллу Вестерлінг з трьома дітьми. В обмін на них я поверну вам небожа.

— Як повернули дочок леді