Джордж Мартін - Бенкет круків

дорогу до ланістерівських блокадних ліній. Він відчував на собі очі: з зубчастих стін на нього дивилися вояки Таллі, а з-за ріки — Фреї. «Якщо вони всі не сліпі, то зразу здогадаються, що він відкинув мою пропозицію». Доведеться штурмувати замок. «Ну що таке для Царевбивці ще одна зламана присяга? Ще трохи лайна в цебрі». Джеймі вирішив, що на мури видереться перший. «А зі своєю золотою рученькою, певно, перший з них і полечу вниз».

У таборі Малий Лу забрав у нього повіддя, а Пек подав руку, допомагаючи злізти з сідла. «Вони мене аж за такого каліку мають, що сам зістрибнути з коня не здатен?»

— Як справи, мілорде? — поцікавився кузен сер Давен.

— Принаймні стрілу в зад моєму коню ніхто не пустив. А в іншому,— скривився Джеймі,— я мало чим відрізнявся від сера Раймана. І тепер йому доведеться ще почервонити Червоний Зубець...— («Сам винен, Чорнопструже. Ти мені вибору не дав»).— Збирайте військову раду. Запросіть сера Адама, Дужого Вепра, Форлі Престера, отих наших річкових лордів... і наших друзів Фреїв. Сера Раймана, лорда Емона й усіх, кого вони захочуть узяти з собою.

Зібралися швидко. Лорд Пайпер і обидва лорди Ванси прийшли закинути добре слівце за розкаяних лордів Тризуба, чию лояльність дуже скоро доведеться випробувати. Захід представляли сер Давен, Дужий Вепр, Адам Марбранд і Форлі Престер. Приєднався і лорд Емон Фрей з дружиною. Леді Дженна всілася на стілець з таким виглядом, щоб ніхто й не наважився заперечити проти її присутності. Ніхто й не наважився. Фреї прислали сера Волдера Ріверза на прізвисько Волдер Байстрюк, а також Едвіна, первістка сера Раймана, блідого й худого чоловіка з гостреньким носом і прямим чорним волоссям. Під поярковим плащем Едвін був одягнений у шкірянку з тонко вичиненого опойку з пишним орнаментом.

— Від дому Фреїв говоритиму я,— оголосив Едвін.— Батько сьогодні нездужає.

— Він уже встиг напитися,— пирхнув сер Давен,— чи не протверезів після вчорашнього?

Едвін мав тоненькі, вічно піджаті вуста справжнього скнари.

— Лорде Джеймі,— мовив він,— мені обов'язково терпіти цю брутальність?

— Це правда? — відповів питанням на питання Джеймі.— Ваш батько п'яний?

Фрей, стиснувши губи, втупився в сера Іліна Пейна, який стояв біля виходу з намету в своїй іржавій кольчузі, а з-за кістлявого плеча в нього вистромлювався меч.

— Він... у батька хворий шлунок, мілорде. Червоне вино полегшує травлення.

— Та він, певно, клятого мамонта перетравлює,— сказав сер Давен. Дужий Вепр зареготався, а леді Дженна хихикнула.

— Досить,— урвав їх Джеймі.— Нам ще замок здобувати.

Коли раду вів батько, він завжди першим давав слово своїм капітанам. Джеймі вирішив учинити так само.

— То який у нас план?

— Для початку повісимо Едмура Таллі,— запропонував лорд Емон Фрей.— І сер Бринден нарешті затямить, що наші погрози не пустопорожні. Якщо надішлемо голову сера Едмура його дядькові, може, це підштовхне його здатися.

— Бриндена Чорнопструга не так легко до чогось підштовхнути,— з пригніченим виглядом промовив Карил Ванс, лорд Спочивку Подорожнього. На півшиї і пів-обличчя в нього розлилася велика червона родимка.— Рідний брат не міг підштовхнути його до шлюбного ложа.

Сер Давен похитав кудлатою головою.

— Треба замок штурмувати, я давно це кажу. Рухомі башти, штурмові драбини, таран, щоб розбити браму,— все, що нам потрібно.

— Атаку поведу я,— заявив Дужий Вепр.— Нехай рибка скуштує криці й вогню, ось що я пропоную.

— Це ж мої мури,— запротестував лорд Емон,— це ж мою браму ви ламатимете,— він знову витягнув з рукава пергамент.— Король Томен особисто дарував мені...

— Ми всі вже бачили вашу грамоту, діду,— відтяв Едвін Фрей.— Може, краще підете нею помахаєте перед Чорнопстругом?

— Штурмувати мури — це діло криваве,— мовив Адам Марбранд.— Пропоную дочекатися безмісячної ночі, а тоді вислати за річку дюжину добірних вояків у човні, з обмотаними веслами. Вони видеруться на мури за допомогою мотузок і кішок, а потім відчинять нам браму зсередини. Якщо рада погодиться, очолю їх я.

— Дурниці,— заявив байстрюк — Волдер Ріверз.— Сера Бриндена такими трюками не ошукати.

— Так, Чорнопструг — це серйозна перешкода,— погодився Едвін Фрей.— Зате шолом у нього з чорним пстругом на гребені, тож його добре видно здалеку. Пропоную підтягнути ближче рухомі башти, поставити на них лучників і зімітувати атаку на браму. Сер Бринден мусить вийти на мур у своєму шоломі з отим славнозвісним гребенем. Нехай усі лучники вимастять стріли лайном і ціляться тільки в цей гребінь. Щойно сер Бринден загине, Річкорин наш.

— Мій,— пропищав лорд Емон.— Річкорин мій.

У лорда Карила аж родимка потемніла.

— А лайно — це буде твій внесок, Едвіне? Смертельна отрута, навіть не сумніваюся.

— Чорнопструг заслуговує на шляхетнішу смерть, і саме я йому її і дарую,— грюкнув кулаком по столу Дужий Вепр.— Викличу його на двобій. На булавах, топорах, мечах — байдуже. Старий усе одно стане моєю здобиччю.

— З якого дива йому приймати виклик від вас, сер? — поцікавився сер Форлі Престер.— І що йому ця дуель може дати? Переможе він — і ми знімемо облогу? Я в це не вірю. І він не повірить. Двобій ні до чого не веде.

— Я знаю Бриндена Таллі ще з тих часів, як ми обидва служили зброєносцями у лорда Дарі,— мовив Норберт Ванс, сліпий лорд Атранти.— З вашої ласки, мілорди, я можу сам піти побалакати з ним — спробувати пояснити йому безнадійність його становища.

— Він і так його чудово розуміє,— сказав лорд Пайпер. Це був круглий і кривоногий коротун з копицею неслухняного рудого волосся, батько одного зі зброєносців Джеймі: схожість неможливо було не помітити.— Він не такий тупий, Норберте. У нього є очі... й доволі лою в голові, щоб не піти здаватися таким, як оці,— він неввічливо тицьнув пальцем на Едвіна Фрея і Волдера Ріверза.

— Якщо мілорд Пайпер натякає...— наїжачився Едвін.

— Я не натякаю, Фрею. Я прямо кажу, як людина чесна. Та що вам знати про чесність? Ви така сама зрадлива й брехлива ласиця, як і вся ваша родина. Та я радше склянку сечі вип'ю, ніж покладуся на слово Фрея,— він перехилився через стіл.— Де Марк, скажіть-но мені? Що ви з моїм сином зробили? Він був гостем на вашому кривавому весіллі.

— І залишиться нашим почесним гостем,— відповів Едвін,— поки ви не доведете свою відданість його світлості королю Томену.

— У