Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— на три восьмих. Подумки зробив собі зарубку в голові: згодом

перевірити, чи не сіли батарейки у всій цій зброї, а тоді згадав, що, можливо, ніякого «згодом» уже й не буде. Принаймні не для

нього. Він міг би лишити записку для Вей чи щось таке.

Подумав: зателефонувати Марвіку? Застерегти: становище

ускладнюється?! Покладаючись на порядність і природжену

добрість цього чоловіка.

Нічого такого він не зробив.

Наомі, плинучи слідом за ним, випросталася, вивертаючи

пальці рук і ніг у відкритому повітрі. Її паперовий костюм

надимався й лускотів із кожним її рухом. Востаннє Гевлок

окинув поглядом свій кабінет. Дивно це було, адже він знав, що

навряд чи побачить його знову. А як і побачить, то лише з

клітки.

Однак, якщо це й трапиться, то це буде завдяки тому, що хтось

вишукає спосіб, як урятувати корабель від падіння в атмосферу, від згоряння ще в вищих її верствах. Тож шанси вельми низькі.

Й не йому цим перейматися.

— Перший твій бунт? — запитала Наомі.

— Атож. Та насправді я ж не це роблю.

— Далі воно піде легше, — мовила вона, простягаючи руку, й

він спантеличено зиркнув на неї. — Я можу взяти один з тих.

— Ні, — заперечив він, налаштовуючи комунікаційний

пристрій свого костюма на той канал, що його міліція

використовувала

на

тренуваннях,

коли

програвалися

надзвичайні ситуації. Там ніхто ні з ким не балакав. Дивно.

Пройшовся по інших частотах.

— Ні?

— Розумієш, я просто виводжу тебе звідси. Й це не означає, що

я почуватимуся безпечно, якщо дам тобі зброю та обернуся до

тебе спиною.

— Цікаві у тебе особисті межі, — зауважила Наомі.

— За якусь мить мені, либонь, доведеться долати декотрі

перепони.

Перший міліціонер пролетів у двері надто швидко, напомпований адреналіном і непризвичаєний

тримати

пістолета в руці. Другий вигулькнув одразу після першого, ногами вперед. Гевлок відчув, як стислися спазматично його

нутрощі. Обидва тримали пістолети в руках, а на біцепсах

красувалися міліцейські пов’язки. Наомі, позад нього, затамувала віддих.

— Джентльмени! — звернувся до них Гевлок, привітавшись

кивком голови. — Чим я можу бути вам корисний?

— І якого дідька ти тут тиняєшся? — суворо запитав перший, намагаючись одночасно й пістолетом націлитись, і припинити, спираючись на стіну, свій рух.

— Ув’язнену переводжу в безпечніше місце, — відповів Гевлок, нестійким, поміж зневагою та невірою в успіх, голосом. — А що

ще міг би я робити?

— Головний про це нічого нам не сказав, — мовив другий.

— Головний інженер Кенен не є начальником сек’юриті на

цьому кораблі. Я — керівник сек’юриті. А ви, хлопці, допомагаєте мені. Не заважайте мені, й я це високо оціню, але

затямте: саме це я роб лю, гаразд? Якого дідька ви двоє сюди

припхались?

Ті перезирнулися.

— Головний наказав нам прийти сюди, щоб охороняти

ув’язнену.

Наомі

заусміхалась,

прибравши

сором’язливого

й

незагрозливого вигляду. Ця гра удалася їй досить добре.

— Добрий план, — похвалив Гевлок. — Саме сюди й

пробиватимуться вони. Ви двоє зробіть тут засідку, на той

випадок, якщо про рвуться сюди. Хай-но я замкну цю в такому

безпечному місці, де вони її не знайдуть, то вернуся до вас як

підкріплення.

— Так, сер! — сказав другий, козирнувши різко тією самою

рукою, в якій мав пістолета. Гевлока пересмикнуло. Ці хлопці

такі ще не готові до бойових набоїв! Гевлок надав своєму

пістолетові бойової готовності й поклав на місце, в кобуру.

— Пані Наґата! — сказав він. — Чи не будете такі ласкаві?

— Так, сер, — покірливо мовила вона й відштовхнулася в

напрямі дверей.

Він рушив за нею, але в дверях ухопився за одвірок, обернувся

до тих двох.

— Якщо хтось з’явиться в коридорі, то ідентифікуйте, хто там, перш ніж стріляти, гаразд? Я не хочу, щоб хтось постраждав

через помилку.