Пол Остер - 4 3 2 1, Пол Остер

невеличкою жіночкою років із п’ятдесят, стриманою, ненав’язливою і винятково доброю, як це завше відчував Фергюсон, і хоча вона повсякчас зверталася до нього на vous, йому подобалось, як вона вимовляє його ім’я французькою, пом’якшуючи жорстке ч до ш, так що воно звучало як Ар-ші, а це повсякчас наводило його на думки про французьке слово архів, що звучало як ар-шів. Попри свою молодість, він уже став архівом, отож його слід зберігати довіку – і нехай його книга потрапить на смітник історії.

Parce que j’ai bien dormi, відказав Фергюсон (Тому що я виспався), а це було брехнею, досить було поглянути на його скуйовджене волосся й червоні очі, аби зрозуміти: вчора увечері він видудлив цілу пляшку червоного вина й майже зовсім не спав.

Вівіан піднялася й поцілувала його в кожну щоку, їхнє традиційне ранкове привітання, але відтак, усупереч щоденному ритуалові, обхопила його за шию і знову розцілувала в обидві щоки, цього разу такими гучними цмоками, що їх було чутно на всю кухню, викладену плиткою, після чого різко відштовхнула його від себе й запитала: Що з тобою? Ти маєш жахливий вигляд.

Я хвилююся.

Та заспокойся ти, Арчі.

Та я в штани накласти готовий.

Цього теж не потрібно.

А якщо я нічого не можу з собою зробити?

Сядь, дурнику, й вислухай мене.

Фергюсон сів. За мить Вівіан також сіла. Нахилилася вперед, подивилася Фергюсонові в очі й мовила: Не турбуйся, старий. Tu piges? (Розумієш?) Tu me suis bien? (Стежиш за моєю думкою?) Це чудова, душевна книга, і я навіть очманіла від того, що хтось у твоєму віці зумів створити щось настільки добре. Якщо ти в ній не зміниш ні слова, вона заслуговує на опублікування в такому вигляді. Водночас вона ще не досконала, а оскільки ти дозволив мені при бажанні відмічати все, то я так і вчинила. Я б радила скоротити шість-сім сторінок, а є ще п’ятдесят чи шістдесят речень, над якими варто ще попрацювати. На мою думку. Ти, природно, не мусиш прислухатися до моєї думки, але от тобі рукопис (підштовхнула його Фергюсонові по столі), і доки не вирішиш, що захочеш робити з цим далі, більше не скажу ні слова. Це лише рекомендації, але, на мою думку, виправлення покращать книжку.

Як я вам віддячу?

Не дякуй мені, Арчі. Подякуй своїй надзвичайній мамі.

Того ж ранку Фергюсон знову відкрив рукопис і почав вичитувати коментарії Вівіан, котрі здебільшого були влучними, як він відчував, – принаймні, вісімдесят-дев’яносто відсотків із них, а це велика частка, купа дрібних, але точних поправок, там фраза, тут прикметник, тонке, проте безжальне полірування з метою посилити енергію прози, а потому ще незграбні фрази, а таких виявилося надто багато, як би не соромно йому було в цьому зізнатися, сліпі місця, які він не помітив після десятків перечитувань, а тому подальші десять днів Фергюсон атакував ці стилістичні похибки й недолугі повтори, іноді змінюючи й щось таке, чого Вівіан не відмічала, часом відміняв ці правки і повертався до того, що було спочатку, та головним було те, що Вівіан зберегла недоторканою саму структуру книжки, її олівець не міняв місцями абзаци чи розділи, не треба було й серйозної переробки й не було викреслених пасажів, і щойно Фергюсон вніс усю правку в свій тепер увесь покреслений, ледь розбірливий рукопис – він передрукував книжку заново, цього разу в трьох примірниках (дві копії під копірку), а це при його схильності промахуватися повз потрібні клавіші виявилося пекельною працею, та коли третього березня настав його дев’ятнадцятий день народження, він майже все закінчив, а шістьма днями пізніше все було готове.

Тим часом Вівіан телефонувала, цікавилася у своїх британських друзів про можливість видання книги Фергюсона, надаючи перевагу Лондону, адже зв’язки там у неї були кращими, а Фергюсон, цілковито непоінформований щодо книговидавництва чи то в Англії, чи в США, залишив цю справу на Вівіан і вперто клацав клавішами далі, вже замислюючись над своїм нарисом «Сміттярки й генії», котрий міг виявитися зародком другої книги, і про те, щоби перечитати декотрі зі своїх шкільних статей, побільше, із задумом переробити їх (якщо справа буде варта того) і спробувати прилаштувати їх до журналів, але навіть потому, як Вівіан скоротила британські можливості до двох невеличких видавництв, дрібних, але підприємливих, які видавали те, що вона називала новими талантами, у Фергюсона не залишилося жодної надії на те, що хто-небудь візьме його книгу до друку.

Ти сам вирішуй, куди хочеш надсилати її, сказала йому Вівіан, коли вони сиділи в кухні вранці його дев’ятнадцятиліття, і коли повідомила йому, що видавництва мають назву «Книги Іо» та «Грім-шлях, Лтд», Фергюсон інстинктивно назвав «Іо» – не тому, що чітко уявляв, хто така Іо, а тому, що слово «грім» видалося йому несприятливим для книжки, у назві котрої фігурують імена Лорел і Гарді.

Вони працюють уже близько чотирьох років, сказала Вівіан, це щось на кшталт хобі для заможного молодика років тридцяти на ймення Обрі Гулль, переважно публікують поетів, як мені повідомили, дещо з художньої літератури й публіцистики, гарно оформляють книги й друкують їх, якісний папір, але видають вони всього лише від дванадцяти до п’ятнадцяти книжок на рік, а от «Грім» випускає близько двадцяти п’яти. І все ж ти хочеш спробувати з «Іо»?

Чому ж ні? Однак вони від неї відмовляться. А тоді ми її надішлемо тим людям із «Грому», і вони її теж відкинуть.

Гаразд, містер Відмовник, останнє питання. Титульний аркуш. Наступного тижня книга кудись та полетить, а яке ім’я ти хочеш собі узяти?

Яке ім’я? Своє, звичайно.

Я маю на увазі Арчібальд, чи Арчі, чи А., чи А. з ініціалом твого середнього імені.

За свідоцтвом про народження і паспортом я Арчібальд, проте так мене ніхто ніколи не називав. Арчібальд Айзек. Я ніколи не був Арчібальдом і ніколи не був Айзеком. Я Арчі. Я завше був Арчі і залишуся Арчі до кінця. Це моє ймення, Арчі Фергюсон, і цим іменем я завше підписуватиму свою роботу. Не те щоб це зараз мало якусь вагу, природно, тому що жоден видавець у тверезому глузді не схоче видавати таку дивненьку книжечку, але про це приємно подумати на майбутнє.

Так воно і тривало в денні години перших місяців Фергюсона в Парижі: задоволеність напружених занять та продуктивної роботи над книгою, постійне вдосконалення французької мови після літньої програми у Вермонті, відтак заняття в «Alliance Française», участь у вечерях, застілля, де розмовляли виключно французькою, зустрічі