Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Демон раптово посміхнувся:

― Авжеж. Тому що я не був п’яний.

― ЩО?!

Бек аж відскочила на середину ліжка. А тоді в голові прокрутились всі події з тюрми.

Тобто… хочете сказати… все це… було просто акторською грою?!

― Ти… ти просто телепень! ― закричала Ребекка, хапаючи в руки подушку і замахуючись нею на Мін Чженя.

― А ти шалена нахаба! ― одним помахом руки розідрав подушку демон. Із неї тут же розлетілося пір’я, плавно опускаючись вниз довкола них.

― ЕЙ! ― тут же огризнулася Ребекка, виставляючи вперед вказівний палець і видаючи непохитний вираз обличчя.

― Що таке? ― протягнув Мін Чжень, ліниво сідаючи в позу лотоса.

― Ти вперше мене так обізвав! Це… це… птьху! ― пір’їнка потрапила дівчині в рот, тож довелося її виплюнути. ― Який жах! Я іду в душ! ― вигукнула вона, злізаючи з ліжка з іншого боку. Взяла з тумби рушники і направилась в сторону дверей в душ, але раптом зупинилась на півшляху. Розвернувшись, зауважила непохитним голосом:

― І, до речі, це моя кімната.

― І що? ― зронив Багряний провісник, вмощуючись на ліжку. Він підклав руки під голову і схрестив ноги, що свідчило про одне ― іти звідси ближчим часом він не збирається.

― А те, ― наголосила Ребекка. ― Що, коли я вийду, я сподіваюсь не побачити тут твою самозакохану тушку!

І, гордо змахнувши поділом ханьфу, зайшла у ванну кімнату.

***

Коли Ребекка, висушивши волосся магічним девайсом, схожим на фен (розібратися з ним виявилось тим іще завданням), вийшла із ванної, Багряний провісник все ще лежав на її ліжку. Очі його були заплющеними, але щойно двері ванної кімнати відчинилися, він злегка їх привідкрив.

Бек зітхнула. Однак ніхто із них не збирався зронити ні слова. Дівчина підійшла до дзеркала поруч із ліжком, аби причепуритися ― розчесати неслухняні кучері, зробити щось подібне на китайську зачіску, а потім взятися за перегляд речей, котрі раніше виклала на тумбу перед дзеркалом. Там лежали автоматичні шприци із біорозчином, які дав їй Джуліан, а також клинок демона. Дівчина взяла його в руку, прокрутила із задумливим виразом обличчя, а тоді поклала назад.

Це все ― весь її набір на завтрашній день. А вони, до слова, ідуть на наймогутнішого у світі бога, у котрого зараз в руках майже вся колишня могутність, коли перемогти його міг лише рівний по силі бог ― Аїд.

Зітхнувши, Бек направилась до ліжка і, обійшовши його з іншої сторони, поволі залізла і лягла зверху на ковдру поруч із Мін Чженем.

Якийсь час вони обоє мовчали, дивлячись на вишукану стелю, що була оформлена скляними фресками у вигляді різноманітних символів. Зображення кімнати, що відбивалось в них, було схожим на калейдоскоп, і все ж, якщо придивитись, можна було розгледіти себе в окремих маленьких осколках.

А тоді Бек раптово заворушилась на постелі, повертаючись на бік, аби мати можливість дивитись на Багряного провісника. Він лежав нерухомо, дивлячись на стелю. Бек відчувала усю могутність, що відходила від нього, і чомусь це викликало у неї бажання згорнутись калачиком і запхати складені руки під подушку.

― Раніше, коли ми вперше ось так лежали, ти казав, що найсильніший, ― проговорила Ребекка, дивлячись на свої руки. ― А тепер…

Мін Чжень заворушився, аби переміститись на подушці так, щоб здаватись вищим. Погляд його був чітко прикований до обличчя дівчини. Почувши це, він злегка насупився і сказав впевненим голосом:

― Я все ще найсильніший.

Бек поволі перевела очі на нього, змахнувши пухнастими війками. Дівчина нічого не відповіла. Її губи злегка розімкнулись, від чого демон міг відчути її тепле дихання, котре було злегка пришвидшеним. Бек дивилась на нього так, наче його слова зараз могли переконати її в будь-чому, вона навіть повірила би, якби він раптом проголосив, що два плюс два дорівнює п’ять. Вона дозволила собі вірити усьому, що він каже. Адже тільки так вона могла відчувати себе по-справжньому задоволеною.

Демон злегка всміхнувся. Його ідеальна шкіра розпливлась у ледь помітній посмішці, а очі блиснули поглинаючим поглядом:

― Ти сумнівалась?

Зіниці Бек розширилися. Вона не могла припинити витріщатись на нього. Зблизька демон здавався ще ідеальнішим ― як вона тільки не намагалась, та ніяк не могла знайти в ньому недоліків.

Втім, зовнішній її вигляд анітрохи не відображав тієї бурі емоцій, що відбувалась всередині. Вона наче володіла мегасильним внутрішнім щитом, здатним стримувати емоційні сплески, що так і рвалися назовні, один за одним наносячи удари. Від цього її щоки покрились ледь помітним рум’янцем, та, все ж, Ребекка не дозволяла собі втрачати контроль.

Вона була нестерпно прекрасна. Природня краса завжди належала цій дівчині, а інфеністська сутність тільки додавала їй ідеальності. Дівчина мала пухкі рожеві губки, котрі так і скидалися на солодку вату, яка манить себе скуштувати. Очі нагадували швидкі намистинки темно-карого відтінку, а рівно вищипані брівки створювали образ тендітної та водночас достатньо непохитної особистості.