Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

притиснуті до крісел-колисок над мегатоннами вибухівки

у трюмі. Попри це всі усміхалися. Міллер підтягнувся до

колиски, яку для нього забронював Діоґо, й підборіддям показав

на решту.

— У когось день народження?

Діоґо виразно розвів руками.

— Чому ж усі такі збіса веселі? — запитав Міллер трохи

різкіше, ніж йому хотілося.

Діоґо не образився. Він вишкірив ряд міцних біло-червоних

зубів.

— Ауді-ніхт?

— Ні, я не чув, інакше не запитував би.

— Марс роздуплився. Глянули стрім з Ероса, склали два і два, і... — хлопець ударив кулаком об долоню.

Міллер намагався зрозуміти, про що він говорить. Марс

розбомбив Ерос? Напав на «Протоген»?

А, «Протоген». «Протоген» і Марс. Міллер кивнув.

— Наукова станція Феба. Марс оголосив карантин.

— Нах карантин, пампо. Повний екстермінатус. Супутник —

усе. Швиргонули стіки бомб, що цілого атома не лишилося.

«Краще б і справді не лишилося», — подумав Міллер. Феба

була невеликим супутником. Якщо Марс справді його знищив, і якщо на вцілілих уламках не збереглося сліду протомолекули...

— Ту сабіс? Тепер вони з нами. Вони шарять. Альянс Марс-ОПА!

— Ти не віриш у це насправді.

— Та ніт, — Діоґо, здавалося, пишався тим, що визнавав

крихкість, якщо не оманливість, своїх сподівань. — Але помріяти

можна, ке но?

— Не віриш, — кивнув Міллер і відкинувся на спину.

Амортизаційний гель колиски був надто густим, щоб набути

форми Міллерового тіла за третини g , що панувала в доках, але

Міллерові було комфортно. Він проглянув новини на терміналі: хтось із марсіянських військових ухвалив рішення на місці.

Довелося витратити багато вибухівки, та ще й під час війни, —

але вони не пошкодували на цю справу. Сатурн тепер мав на

одного супутника менше і на одне крихітне неоформлене

кошлате кільце більше — це якщо після всіх вибухів на його

формування залишилося достатньо матерії. На Міллерів

дилетантський погляд, вибухи були сплановані таким чином, щоб уламки сховалися під захистом нищівної гравітації газового

гіганта.

Нерозумно сподіватися, що марсіянський уряд не хотів собі

зразок протомолекули. Наївно вважати, що організація такого

масштабу і складності буде одностайною щодо будь-чого — не

кажучи про нинішню ситуацію, яка таїла в собі надзвичайну

небезпеку і надзвичайний потенціал до змін.

Але все-таки.

Можливо, достатньо просто знати, що хтось по інший бік

військових і політичних барикад побачив ті самі докази

й дійшов до таких самих висновків. Можливо, це залишає місце

для надії. Міллер перемкнув свій термінал на трансляцію

з Ероса. Потужний ритм пульсував і витанцьовував під каскадом

какофонії. Голоси гучнішали, тихішали, знову гучнішали.

Потоки даних перемикалися з одного на інше, і програми

розпізнавання патернів використовували кожен вільний ресурс

серверів, аби знайти якусь закономірність у цій плутанині.

Джулі взяла його за руку — мрія була настільки переконливою, що він готовий був удати, ніби по-справжньому це відчуває.

« Тобі місце зі мною», — сказала вона.

«Щойно це все закінчиться», — подумав Міллер. Він і справді

щоразу відсував завершення справи. Спершу мусив знайти

Джулі, потім — помститися за неї, тепер — знищити проєкт, який забрав її життя. Але щойно він це зробить, можна буде

заспокоїтися.

Треба тільки здійснити це останнє.

За двадцять хвилин пролунала сирена. За тридцять хвилин по

тому

двигуни

увімкнулися,

втискаючи

його

глибше

в амортизаційний гель під навантаженням, яке виламувало

суглоби. Тепер він проведе так тринадцять днів, маючи перерву

на біологічні потреби кожні чотири години під однією g . А коли

вони долетять до місця призначення, цим напівтренованим

шевцям і женцям доведеться встановлювати термоядерні міни, спроможні знищити їх усіх, якщо хтось один схибить.

Принаймні там буде Джулі. Не по-справжньому, але все-таки.

Помріяти можна.

1 Цитовано за перекладом з офіційного сайту Церкви Ісуса Христа святих останніх

днів.

Розділ сорок сьомий. Голден

Навіть вологий паперовий