Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

— Бо відбиване, стрибуче світло несе в собі купу інформації, й

організмам, що мають ту інформацію, ведеться краще.

— Проповідуєш перед хором, Елві.

— Але це ще не найкраща частина. Голден сидить на ліках, що

вибірково діють на тканини, що швидко діляться. А Скік-Поскік

якраз і є швидкоділима тканина.

— Хто цей Скік-Поскік?

— Та цей самий організм. Ось зосередься. Те, що онкоциди

діють проти нього, означає: біля ротика там є органи чи то

польоту, чи то відчуття, й відбувається це на рівні клітинного

поділу. Попри те, що ті й ці протеїни геть різні, ті розчини, з

якими вони надходять, є аналогічні. Ось воно: найбільше

відкриття, відколи ми прибули сюди. Велич! Де мій ручний

термінал? Маю повідомити це команді Місяця. Вони там із

глузду поз’їжджають!

Вона рвонулася вперед, та зосліпу наштовхнулася на Фаєза. Він

тицьнув їй термінал у руки. Елві сіла поруч нього.

— Це й ти, наче той твій Скік-Поскік, скачеш угору-вниз? —

запитав він. — Бо ти так заговорила, наче вскач поскакала.

— Це найважливіше, що мені пощастило відкрити в моєму

житті, — мовила вона. — Я пливу!

— То як? Це означає, що ми можемо вилікувати оту очну

болячку, правда?

— Що? Ах. Так, імовірно. Річ не в тім, що онкоциди ніби тяжко

синтезувати. Просто більшість нас не потребує постійно

проходити курс такого лікування, яке проходить Голден.

— Ти єдина жінка, що я знаю, котра вимізкувала, як не дати

осліп нути купці голодуючих біженців, уключно і з нею самою, але розхвилювалася тільки тому, що це щось там значить на

рівні мікробіологічної науки!

— Бери більше! Йди назустріч людям! — сказала Елві, але враз

відчула щось мов докір сумління. Можливо, краще б спочатку

спробувати вилікувати людей, а вже тоді надсилати

повідомлення «місячній» команді? Бо, принаймні поки що, це ж

лише гіпотеза. Тим часом вона не має жодних даних… — Прошу

зв’язку з Мертрі!

Термінал усе ще бринить — значить, працює. Порив вітру

зашамотав пластиковим вікном. Цей звук трохи відрізнявся від

того, що звучало досі. Й постійний дощ чомусь лункіш залопотів

по пластику. Чи не розгерметизувалося абияк затулене вікно?

Ще, чого доброго, нашевкаються до кімнати смертослизи, лазитимуть скрізь довкола, а вона й не знатиме про таку

небезпеку. І не розгледить їх. Оце й ще одне прохання до

Голдена: щоб він перевірив. Через подвійне пік-пік відмови у

зв’язку вона застогнала.

— А хто там керує скидами? — запитала.

— Нагорі? Гм… Здається, Гевлок.

— Прошу зв’язку з Гевлоком!

Ручний термінал бренькнув раз і замовк. То є зв’язок? Чи

немає?

— Пане Гевлоку! Це ви? — запитала вона.

— Шкода, але тут якраз непідхожий момент для розмов, докторесо.

— А це ви координуєте скиди? Хотіла б я знати, чи можемо ми

отримати…

— Це щось таке, що хтось помре, якщо я не владнаю справи за

п’ять хвилин?

— П’ять хвилин? — повторила вона. — Та ні…

— То доведеться з цим зачекати.

Спадна інтонація термінала засвідчила кінець зв’язку.

— Ну й грубіян чортів! — лайнувся Фаєз.

— Либонь, щось там у них заварилося проблемне, —

припустила Елві.

— Та всі ми тут під невеличким стресом. Подумаєш, завеличався!

Елві звела брови догори й кивнула головою, хоч і добре знала: він її не бачить.

— Прошу зв’язку з Голденом!

Тони пішли циклами, і вона подумала, що й капітан, либонь, не озветься. Та він відгукнувся, але якимсь жахливим голосом.

От ніби п’яний чи хворий.

— Елві, що сталось?

— Привіт! — мовила вона. — Я не певна, чи не зайняті ви

наразі, та й не ви відповідаєте за постачання, але коли б ви

знайшли для нас хвилинку, то я б хотіла…

— Вона відкрила, як вилікувати нас від сліпоти! —

перекрикуючи, урвав її Фаєз.

Запала павза. Ось Голден крекнув. Чи не від зусилля, щоб

підвестися?

—