Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

грунті прагматичної моралі Півночі. В кращих художніх творах південних митців, насамперед фолкнерових, тема Півдня набуває трагедійного звучання, а його поразка й занепад тлумачаться і як загибель людяності, і як кара за гріхи рабовласництва та гріх насильства людини над людиною. Такий рівень художнього осмислення минулого властивий для великих американських митців, він став характерною рисою так званої «південної школи» в літературі США XX ст., до якої належить багато яскравих талановитих письменників — Р.П. Уоррен, Т. Вулф, А. Тейт, Ю. Велті, Дж. Колдуелл, К. Маккалерс, Ф. О’Коннор, М. Маккарті, X. Лі, Т. Моррісон та інші.

Сучасник і співвітчизник М. Мітчелл В. Фолкнер в тому ж таки 1936 р. написав «Авессалом! Авессалом!» — трагічну історію Півдня, покараного за гріх рабовласництва поразкою в Громадянській війні. Та М. Мітчелл дуже негативно ставилася до творів такого тину, вважаючи, що і Фолкнер, і Колдуелл продалися янкі. Вона стояла на інших позиціях. У «Звіяних вітром» позитивність героїв визначається їхньою прихильністю південській традиції, а сюжет завершується на мелодраматичній ноті. Проте творчі набутки Фолкнера, «аграріїв», «втікачів» є вагомими і для сьогоденного Півдня, в якому багато чого робиться задля утвердження культури і демократії. Це і відродження гуманістичних принципів минулого, і величезна увага до збереження і розвитку культури негритянської, і широкі освітні й культурні програми, які успішно запроваджуються спеціально організованим Центром по вивченню Південної культури та університетами південних штатів.

Однак для масової літератури, присвяченої темі Громадянської війни, стали характерними інші мотиви. З одного боку, літератори Півночі зображували плантаторів жорстокими рабовласниками, зарозумілими реакціонерами. З другого боку, письменники Півдня славили героїзм і чесноти конфедератів, змальовуючи янкі грубими й нахабними завойовниками. Що ж до масової літератури Півдня, який не переставав оплакувати свою поразку, назавжди втрачене патріархальне життя плантаторських родів, а також «щасливе», «безтурботне» існування негрів-рабів,— то вона подавала минуле на рівні міфу. Власне, на цьому міфі грунтувалась і література Півдня, яка зародилася ще за кілька десятиліть до Громадянської війни. Обов’язковими атрибутами такої літератури були культ краси, честі, шляхетності, витонченості, лицарського ставлення до жінки, високих думок, почуттів. Негри були тлом, грали роль відданої обслуги, нерозумних дітей, що потребують нагляду, виховання, опіки. Антирасистські твори «Білий раб» Р. Хілдрета і «Хатина дядька Тома» Г. Бічер-Стоу прозвучали в цій літературі різким дисонансом і серед освіченої публіки Півдня успіху не мали. На повоєнному Півдні місцева література Оживилася легендами про героїзм конфедератів і ностальгією за втраченим раєм.

Розквіту такого типу творів сприяли і певні традиції, накопичені літературою США, де, як відомо, провідними в національній культурі й свідомості минулого століття були традиції романтизму. Саме в його межах склався той тип романтичного роману (роменс), що в США був започаткований і теоретично обгрунтований Н. Готорном, а в другій половині XIX — на початку XX ст знайшов для себе плідний грунт у неоромантизмі, звідки й перейшов до масової літератури, де, зазнавши певної трансформації, розквітнув, оскільки максимально відповідав її потребам: будив емоції в читача, не завдаючи великої роботи його мисленню.

Характерними особливостями поетики романтичного твору є яскраві персонажі (як правило, різко поділені на героїв і лиходіїв), бурхливі пристрасті, таємничість і містика, мальовничі пейзажі, місцевий колорит — при динамічному сюжеті і складній інтризі. Але якщо в готорнівській моделі всі ці елементи організовано навколо трагічного внутрішнього конфлікту, психологічно зумовленого світовідчуттям і характером героїв, які протистоять лицемірству загальноприйнятої моралі, то в масовому варіанті роменсу почуття і переживання персонажів максимально наближені до такої норми, близької і зрозумілої пересічному читачеві.

Легенда про золоті часи Півдня найяскравіше і найповніше втілена в різновиді роменсу, названому «романтичним романом магнолії та місячного світла». Визнаним батьком такої моделі був Томас Нельсон Пейдж, автор книг «Стара Вірджінія» (1887) та «Червона скеля» (1888), а в 1907 р. з аналогічних творів уже склалася сімнадцятитомна бібліотека південної літератури. Характерним для неї був ідеалізований погляд на Південь, оспівування його довоєнного минулого, героїзація воєнного подвигу, певність у непохитності моральних засад старої аристократії в нових умовах Реконструкції. Серйозна критика вважала роман М. Мітчелл квінтесенцією саме такої традиції. Проте письменниця з цією оцінкою категорично не погодилася. «Мене завжди щиро дивувало, що нью-йоркські критики розглядали „Звіяних вітром“ як „роменс місячного світла і магнолії“. Боже мій, мабуть, вони ніколи не читали вишуканих конфедератських романів 90-х років, а то були б краще обізнані». Цікаво, що обидві позиції мають під собою грунт. Безперечно, М. Мітчелл використала модель типового південного роменсу (міфологізована плантаторська мораль, лицарський кодекс честі, яскрава любовна лінія, барвиста південська риторика, підкреслена увага до проблеми чоловік — жінка), проте доповнила її побаченою з відстані часу темою нового Півдня.

Час дії роману охоплює 12 років — від початку війни (1861) до встановлення стабільного демократичного правління в Атланті (1874). Твір складається з п’яти частин, і кожна присвячена певному періоду не тільки в біографії головної героїні, а й у житті Конфедерації, в житті Атланти: початок війни, її наближення, найтрагічніший період від захоплення міста армією Півночі до кінця війни, поневіряння атлантців у повоєнні роки, і, нарешті, народження нового Півдня. Отож М. Мітчелл розповіла про патріархальний і новий Південь, створивши панораму Громадянської війни з позиції конфедератів. До Півночі ставлення в романі абсолютно однозначне: добрими можуть бути лише окремі люди з Півночі, але всьому, що там відбувається і звідти приходить, слід давати відсіч.

Бездоганне знання і відчуття південського життя — одна з найпривабливіших особливостей роману, за яким можна вивчати мораль, історію, побут, звичаї Атланти і всієї Джорджії. Ретельно, з ніжністю виписано пейзажі, садиби та інтер’єри, змальовано одяг, прикраси, розказано про героїзм і страждання, подвиги і самопожертви. Що ж до взаємин білих і чорних, то вони просто-таки патріархальні, сімейні. Адже для Півдня негр — то природна «деталь побуту». Біла дитина від дня народження потрапляє до служниць-негритянок, а вирісши, не вважає чорного рівним собі, але й не гидує ним, як це буває характерно для жителів Півночі, визволителів, борців за негритянську рівність, котрі, як правило, нехтують чорними в побуті і навіть уявити не можуть власної дитини на руках у негритянки. Така подвійна мораль янкі відображена в романі, де, з одного боку, постають зворушливі традиційні образи негрів-слуг, а з другого — наголошено дворушність північан у расових проблемах, їхнє незнання негритянської психології, побуту, а звідси — фальшивість, надуманість і неефективність тих шляхів і засобів, якими вони намагалися нібито утвердити рівноправність білих і чорних, а насправді найчастіше дбали про власний зиск. З такої позиції зображено й одне з найстрашніших явищ