Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

3. У ніч проти 4 вересня 1985 року на дільниці особливого режиму колонії ВС-389/36—1 у селі Кучино Чусовського району Пермської області представниками табірної адміністрації було зафіксовано смерть ув’язненого Василя Стуса.

4. Лауреатом премії Нобеля 1985 року є французький романіст Клод Сімон — «за поєднання у творчості поетичного й мистецького начал».

Основними джерелами цього дослідження стали зібрані в Архіві-музеї українського самвидаву «Смолоскип» фонди з історії дисидентського руху 1960—1980-х років, зокрема й про життя та творчість Василя Стуса. Серед іншого це велика колекція газет, журналів і вирізок з видань української діаспори та провідних світових медіа.

У підготовленому Оксаною Дворко покажчику «Бібліографія: життя та творчість Василя Стуса» міститься повний перелік наявних у «Смолоскипі» публікацій українською, російською, англійською, німецькою, французькою, польською мовами (статей, рецензій, повідомлень, спогадів тощо).

Запитання перше. Чи було висунуто українського поета на премію Нобеля?

Відповідь варто почати з опису процедури. Щороку до 1 лютого Нобелівський комітет приймає пропозиції щодо кандидатур від окремих авторитетних осіб, громадських і наукових інституцій тощо.

«Впродовж лютого-червня експерти добирають найгідніших і залишають у списку від 20 до 30 персоналій. І вже серед залишених у списку кандидатур проводиться особливо вимогливий і зважений добір. Зазвичай копітка добіркова робота щодо претендентів завершується у вересні, коли імена обранців подають на остаточний розгляд та офіційне затвердження членам Шведської Академії літератури… Академія приймає до розгляду кандидатури лише тих авторів, чиї твори були опубліковані та здобули широке визнання серед читачів і високу оцінку експертів… Академія радше дає перевагу авторам за всю сукупність їх творів, аніж за окрему книжку…

Прискіпливо розглядаються не лише художня вартість творів (для цього спеціально перекладених на шведську чи англійську мову), а й інші суттєві обставини, пов’язані з конкретною кандидатурою… Внутрішні дискусії та результати голосування на всіх стадіях добору й остаточного ухвалення рішення у жодному разі не розголошуються, попри наполегливі спроби публіцистів, дослідників-нобелістів вивідати бодай найменші відомості. Засідання Нобелівських комітетів не стенографують, імена претендентів, які лишилися без премії, не повідомляють».

«Кухня» Нобелівського комітету назавжди залишатиметься для нас закритою. Але, як правило, ініціатори висунення письменників і поетів діють публічно. Принаймні, громадяни країни точно знають, прізвище якого співвітчизника фігурує в посланнях до Стокгольма.

Щоб з’явитися у номінаційних списках Нобеля-85, кампанія з «розкруткою» постаті і книжок Стуса мала стартувати не пізніше від початку 1985 року, щоб можна було встигнути підготувати бодай кілька листів від тогочасних літературних і суспільних авторитетів світового рівня.

У газеті «Америка» за 17 грудня 1985 року знаходимо інформацію, що наприкінці 1984 року в Торонто було створено «Міжнародний комітет для осягнення літературної нагороди Нобеля Василеві Стусові в 1986 році». Ця інформація тягне на сенсаційну, адже до сьогодні вважають, що поета-дисидента мали відзначити роком раніше.

Хто ж увійшов до складу комітету? Мирослав Іван кардинал Любачівський, тодішній глава Української Греко-Католицької церкви у вигнанні, Юрій Шевельов, професор-емерит Колумбійського університету, Володимир Янів, ректор Українського Вільного університету, Петро Цимбалистий, ректор Українського Католицького університету, Валентин Мороз, відомий дисидент, митці Ганна Черінь, Яр Славутич, Володимир Біляїв, Остап Тарнавський, Леонід Полтава, Михайло Хейфець та інші представники художньої та політичної еміграції. Іноземна складова — професор Сорбонни, американський конгресмен, римо-католицький кардинал та інші авторитетні люди з США, ФРН, Канади, Швеції, Нідерландів, Ізраїлю, Великої Британії, Бельгії, Франції та навіть Пуерто-Ріко.

Головою комітету був проголошений відомий славіст Ярослав Рудницький, професор-емерит Університету Манітоба, а секретарями — Оксана Керч з Філадельфії та Світлана Кузьменко з Торонто.

Аналіз публікацій з архіву «Смолоскипу» дозволяє виснувати, що «мотором» процесу виступила пані Керч, письменниця, авторка споминів про Тодося Осьмачку. Її чоловік — Володимир Куліш, син драматурга Миколи Куліша. Це про неї склав дружню епіграму Ігор Качуровський:

Хапає корч

І ставить сторч,

Шкереберть і правцем:

Пройшла, мов смерч,

Оксана Керч…

Загалом, про діяльність комітету вдалося відшукати три згадки — це серед кількох сотень публікацій про Василя Стуса. Окрім, на жаль, неідентифікованої замітки Софії Наумович «Розголос про Василя Стуса» (зберігається в архіві, але не містить назви видання і дати), усі написані… Оксаною Керч.

1. К. О. Не стало Василя Стуса. // Америка. — 1985.— 13 вересня.

2. Керч Оксана. Василь Стус і нагорода Нобеля. // Америка. — 1985.— 17 грудня.

3. Керч Оксана. Василь Стус і нагорода Нобеля. // Свобода. — 1986.— 13 червня. — Ч. 111.

У фондах Музею-архіву українського самвидаву зберігається лист члена «Міжнародного комітету…» Остапа Тарнавського до директора видавництва «Смолоскип» Осипа Зінкевича від 29 серпня 1985 року (до смерті Стуса залишається тиждень!): «…Йде тепер акція за те, щоб Стус дістав нагороду Нобеля. Почали цю акцію, правда, не так щасливо, бо її очолює самий академік Ярослав Рудницький, а за ним стоять бандерівці, але — хто б це не робив — акцію треба підтримати. Вони звернулися до мене, щоб я дав своє прізвище до президії, і — зрозуміла річ — відмовлятись не можна…»

Тут можна припустити: серед причин невисокої ефективності комітету варто розглядати й той факт, що нобелівську ініціативу в діаспорі асоціювали з конкретним політичним середовищем, а не позиціонували як позаполітичний рух інтелектуалів. Так це чи не так? Ця версія потребує окремого дослідження.

Здавалося б, головною метою новоствореного громадського, та ще й міжнародного, комітету мала б стати широка рекламно-просвітницька кампанія, скерована на звільнення й можливий виїзд з СРСР «номінанта» Василя Стуса, популяризація його творів. Для початку публікації про Нобелівську ініціативу, про склад комітету мали б бути розміщені у кожній з масових газет у країнах українського поселення — «Свободі», «Америці», «Вільній думці», «Шляху перемоги», «Українському слові», «Новому шляхові», «Українській думці» тощо. Чому ці елементарні речі не були зроблені? Це викликає щонайменше подив.

Запитання друге. Чи має Нобелівський лауреат Генріх Бьолль якийсь стосунок до ініціативи «Міжнародного комітету…»?