Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

гудіння хрущів та шепіт вод у пахощах цвітінь, як ти пишеш. Лише тепер зважила, що ти був здатний взяти мене, як кохану, не гвалтом, а відданістю всього тіла і єства...

Що прошу в тебе на "до побачення" я, не гідна твоєї уваги? Щирого співчуття до мене і моєї недолі, щедрих справжньою дружбою твоїх листів, якими живу й марю, пам'яті про мене, коли я у безвиході зарубаю проклятого Семена Голика, а його поплічники-кати зведуть мене зі світу!.. А якщо поталанить втекти звідси, хоч фактично животію під постійним наглядом, вірю, що зустріну тебе! Отож, кажу не прощай, а до побачення, мій любий, мій єдиний, мій незабутній, мій чарівний, мій святий і коханий навіки, Петрику! Знайди в собі сили не проклясти і не забути мене, але полюбити іншу, гідну, достойну, належну тобі чистотою душі й тіла!.. Пам'ятаєш, нам біля Тясмина кричав у ніч одуд: "Будь! Будь! Будь!"? Тепер я в сльозах галасую, лементую, волаю, репетую, криком кричу: "Будь! Будь! Будь!"... Живи здоровий і щасливий... Марія."

"Аве Марія!.. Аве Марія!.. Аве Марія!.." - як у гарячці, довго пошепки повторював Янчук, поки й не стемніло...

- Аве Марія! - відгукувалися йому в ліжко два бабусиних явори за вікном. - Аве Марія!.. Живи, Маріє!..

Післямова

... Сконала врешті у кривавій різні перша царська тюрмонародна сатрапія, і промислова та соціально-громадянська революція по першій світовій війні привела до влади у відносно відсталій російській імперії вождя-диктатора Леніна, а у Европі, слідом за ним, - соціалістів-вождистів: каудильйо Муссоліні, фюрера Гітлера, дуче Франко, пізніше в Азії - кормчого Мао - з мінімальними політичними і методичними відмінностями режимів диктаторської влади над народами.

В загравах пожеж і смертей, надій і вір, сподівань і мрій, - як і в інших землях, що на мить відродилися на попелищі тюрмонародного царства, - в Україні при тяжкому визволенні з-під спрута колоніально-деспотичної кабали лишалися його метастази, п'ятиколонні рештки, що при понові Леніним новоімперії червоним терором і міжусобицями знищили спершу УНР, ЗУНР, різні “республіки” і їхніх проводирів, потім - червоні дивізії та їх чільців, слідом - УКП з “боротьбистами”, за ними - Пролеткульт, Вапліте, Гарт, Плуг, Березіль тощо, а навздогін - всю мислячу інтелігенцію і всяке коріння сепаратизму, самостійності та українізації.

Загальнолюдські, національні та профспілкові права корінних решток інтелігенції, робітників і селян були в Україні звіряче-хижо розчавлені, потрощені, налякані і геть знесилені підступами, ярликуванням, нацьковами, шантажем, облудами, шельмуванням і старшебратством. Цинічна брутальність, розгнуздане недотримання законів і положень, що лишилися паперами і тільки, свавілля над усілякою, і штучною теж, опозицією навіть по закордонню, зведення рахунків із сусідніми державцями терором і атентатами стали суттю і натурою радянських владців під “Крилами Рад”. Чванна парадність людяності, дурисвітство всеволі і всеправ'я, обожнення культу партії і вождя-тирана із його каральним апаратом, осквернення і знищення інонаціональних святинь та піднесення до ефемерності маревного комунізму і його світового гнізда Москви, як “твердині миру, демократії і соціалізму” дійшли до апексу-вершини.

Так звана “індустріалізація”, що почалася ще при Ленінові таки з України, як найважливішого і необійдного трибка в існуванні імперської машини, при нужденності тиранічної держави та неймовірно великих затратах її ресурсів для сиску і підтримки революційно-відволікальних рухів у світі вимагала дешевої робочої сили для “ударних будов”, що масово розпочалися в розрахунку на безкоштовну робочу силу за рахунок “ворогів народу”, “саботажників”, “контрреволюціонерів”, “ворожих елементів” тощо. Була й інша мета для мобілізації тієї сили, притаєна й схована, що переслідувала демографічні зрушення цілих народів з їхніх корінних середовищ, знищення їх та позбавлення пам'яті. За рахунок тієї сили збільшувалась також і “Радянська Армія” - із та для інонародців тільки - як яничарська та п'ятиколонна.

Колоніальне становище республік в “Союзі” досягло повного і нечуваного “розквіту” і “свободи” рабства, а нужденність і убогість трудових людей при повній безправності рядових членів партії стали прикладним науково-іспитовим та дослідним полігоном можливого ступеня приниження людини і особи. В імперії-“Союзі” “батько, друг, вождь, геній”, врешті “світоч епохи” відповідав уже за долю і спокій мало не всього людства - звичайно, при ведучій ролі його сатрапії та її ж праві на панування в світі!

Отак закінчилася чи не найбільша людська трагікомедія - пролетарська революція, путч у російській тюрмонародній концтабірній кошарі, знищивши до пня і своїх святих творців, і носіїв та волеборців. Вимерли в нищеннях та борні поряд із ними і надії, віри та сподівання сотень мільйонів знову поневолених народів і зокрема - найчисельнішого та найжертовнішого серед усіх - українського...

Пам'яті Андрія Хименка

І сад родив у нього рясно,　 І не один водився друг,　 І жнив діждав — та сили згасли — І відлетів козацький дух.　 О, скільки літ той дух гасили Тюремні мури там і тут,　 А Бог живив джерельні сили, Живив його писемний труд!　 Ще тільки засвіти свободи Над краєм рідним зайнялись,　 Ще не розбіглися заброди,　 Що з нього кров пили колись,　 А він пішов у землю-неньку,　 Щоб слухать трави степові,　 Щоб розказати Симоненку Про все, про що мовчать живі.　 Вночі прислухаюся часом І вчую попри далечінь,　 Як над могилою в Черкасах Копитом б'є самотній кінь. Василь МАРСЮК
Оглавление