Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

рушили до дверей у чорну залу. Невіл заточувався під вагою Герміони. Двері зали Часу зачинилися за ними, і стіни закрутилися знову. Від недавнього удару по потилиці Гаррі нетвердо стояв на ногах і бачив усе трохи розмито. Коли стіна нарешті зупинилася, він примружив очі і з розпачем побачив, що Герміонині вогненні хрести з дверей позникали.

- Куди ж нам тепер?..

Та не встигли вони вирішити, куди йти, як одні двері відчинилися, і з них вискочили три постаті.

- Роне! - кинувся до них Гаррі. - Джіні... що з вами?..

- Гаррі, - захихотів Рон, схопив Гаррі за мантію і втупився в нього нетвердим поглядом, - ось і ти... ги-ги... ти такий смішний, Гаррі... весь розпатланий...

Обличчя в Рона було бліде, а з кутика рота сочилася темна цівочка. Наступної миті коліна в нього підкосилися, але він і далі тримав за мантію Гаррі, який аж вигнувся, мов лук, щоб і собі не впасти.

- Джіні? - злякано запитав Гаррі. - Що сталося?

Та Джіні лише похитала головою, сповзла по стіні на підлогу й сіла, важко дихаючи й тримаючись за ногу.

- Думаю, в неї перелом, я чула, як щось тріснуло, - прошепотіла Луна й схилилася до неї. Луна, здається, єдина не постраждала. - Їх було четверо, й вони нас загнали в залу з планетами. Там так дивно. Ми якийсь час просто пливли в темряві...

- Гаррі, ми зблизька бачили Уран! - знову кволо гигикнув Рон. - Врубався, Гаррі? Ми бачили Уран... ги-ги-ги...

У кутику Ронового рота надулася й луснула кривава бульбашка.

- ...так ось, один з них упіймав Джіні за ногу, я використала зменшувальне закляття й метнула йому в пику Плутоном, але...

Луна розпачливо показала на Джіні, яка ледве дихала і не розплющувала очі.

- А що з Роном? - зі страхом поцікавився Гаррі, бо Рон не переставав хихотіти, чіпляючись за Гарріну мантію.

- Не знаю, чим його закляли, - сумно відповіла Луна, - але він став трохи дивний. Я його ледве сюди дотягла.

- Гаррі, - Рон потяг його до себе, щоб сказати на вухо, кволо хихочучи, - знаєш, хто ця дівчина, Гаррі? Це Лунатичка... Лунатичка Лавґуд... ги-ги-ги...

- Ми мусимо звідси вибратися, - рішуче сказав Гаррі. - Луно, зможеш допомогти Джіні?

- Так, - Луна заклала чарівну паличку собі за вухо, обняла Джіні рукою за талію і спробувала підняти.

- Звичайний вивих, я можу й сама! - запротестувала Джіні, та вже наступної миті повалилася набік, хапаючись за Луну. Гаррі закинув Ронову руку собі на плече, як це робив влітку з Дадлі. Озирнувся - у них був один шанс із дванадцяти з першого разу вгадати потрібні двері...

Поволік Рона до дверей. Їм залишалося буквально півметра, коли з протилежного боку зали різко відчинилися двері й увірвалося троє смертежерів на чолі з Белатрисою Лестранж.

- Ось вони! - закричала Белатриса.

По залі шугнули приголомшливі закляття. Гаррі влетів у двері, безцеремонно скинув з себе Рона й кинувся назад - допомогти Невілові з Герміоною. Вони встигли перестрибнути поріг і зачинити двері перед самим носом Белатриси.

- Колопортус! - вигукнув Гаррі й почув, як у двері з того боку з розгону врізалося троє тіл.

- Нічого! - почувся чоловічий голос. - Є й інші двері... МИ ЇХ УПІЙМАЛИ, ВОНИ ТАМ!

Гаррі озирнувся. Вони були в залі Мозку. І справді, уздовж стін було багато інших дверей. Почув здалеку кроки смертежерів, що бігли їх відчиняти.

- Луно... Невіл... поможіть!

Вони утрьох заметалися по залі, запечатуючи всі входи й виходи. Гаррі наштовхнувся на стіл і перелетів через нього, - так поспішав до наступних дверей.

- Колопортус!

За стіною лунали швидкі кроки, час від часу чиєсь важке тіло гупалося в чергові двері, аж ті тріщали й здригалися. Луна й Невіл зачакловували двері уздовж протилежної стіни... і тут, коли Гаррі добіг уже до самого кінця кімнати, почувся Лунин крик:

- Коло... а-а-а-а-а-а-ай...

Він озирнувся й побачив, як дівчина відлетіла вбік. У двері, що їх вона не встигла запечатати, ввірвалося п'ятеро смертежерів. Луна вдарилася об стіл, проїхалася по ньому і впала з другого боку на підлогу, розпростершись так само нерухомо, як і Герміона.

- Хапайте Поттера! - заверещала Белатриса й рвонула до нього. Він крутнувся й чкурнув у протилежний бік зали. Був у безпеці, поки вони боялися влучити в пророцтво...

- Гей! - це Рон зіп'явся на ноги і поплентався до Гаррі, п'яно похитуючись і хихочучи. - Гей, Гаррі, тут є мізки, ги-ги-ги, прикольно, правда, Гаррі?

- Роне, відійди, пригнися...

Але Рон уже націлився чарівною паличкою на резервуар.

- Чесно, Гаррі, це мізки... дивися... Акціо мозок!

Усі на якусь мить завмерли. Гаррі, Джіні, Невіл і всі смертежери мимоволі обернулися до резервуара, з зеленої рідини якого вилегів, немов якась стрибуча риба, мозок. Спочатку завис у повітрі, а тоді помчав, обертаючись, до Рона, і з нього, немов рулони плівки, розкручувалися стрічки рухомих картинок...

- Ги-ги-ги, Гаррі, ти ба... - захихотів Рон, дивлячись, як мозок вивергає свої барвисті нутрощі, - Гаррі, ану помацай, так прикольно...

- РОНЕ, НЕ ЗАЙМАЙ!

Гаррі не знав, що станеться, коли Рон доторкнеться до цих летючих щупалець з думками, але був певний, що нічого доброго не вийде. Кинувся до Рона, але той уже впіймав мозок простягненими руками.

Щупальці торкнулися шкіри й умлівіч обмотали Ронові руки, немов мотузки.

- Гаррі, дивися, що стал... Ні... ні... мені не подобається... перестаньте... перестаньте...

Але тоненькі стрічки вже обвили Ронові груди. Він борсався і віддирав їх, а мозок присмоктався до нього, мов спрут.

- Діфіндо! - закричав Гаррі, намагаючись розірвати щупальця, які в нього на очах міцно обмотували Рона, але ті не піддавалися. Рон упав на підлогу борсаючись з останньої сили.

- Гаррі, він задушиться! - крикнула Джіні, яка не могла встати через перелом ноги. Тут з чарівної палички котрогось зі смертежерів вилетів червоний струмінь і влучив їй в обличчя. Вона впала боком і знепритомніла.

- ЗА'ЛЯ'ТУС! - вереснув Невіл, замахуючись Герміониною чарівною паличкою на смертежерів, що насувалися, - ЗА'ЛЯ'ТУС, ЗА'ЛЯ'ТУС!

Але нічого не сталося.

Один зі смертежерів вистрілив приголомшливим закляттям у Невіла, але не влучив. Гаррі з Невілом залишилися вдвох проти п'яти смертежерів, двоє з яких стріляли струменями сріблястого світла, що пролітали повз хлопців, наче стріли, й залишали в стіні за їхніми спинами вибоїни. Гаррі побіг,