Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

ставали гладенькі, а череп округлювався і вкривався ніжним пушком...

З товстої, м'язистої шиї смертежера, який і досі намагався звестися на ноги, тепер химерно стирчала голівка немовляти. Аж ось на їхніх очах ця голівка знову почала розбухати до початкових розмірів, а з маківки й підборіддя проросло густе чорне волосся...

- Це Час, - благоговійно промовила Герміона. - Час...

Смертежер потрусив своєю бридкою головою, намагаючись отямитися, але не встиг, бо голова знову стала дитячою...

У сусідній залі хтось крикнув, тоді почувся тріск і вереск.

- РОН? - закричав Гаррі, швидко відвернувшись від ковпака з його потворним видовищем. - ДЖІНІ? ЛУНА?

- Гаррі! - зойкнула Герміона.

Смертежер витяг голову з-під ковпака. Вигляд у нього тепер був чудернацький. Його дитяча голівка заходилася плачем, а товстелезні руки небезпечно розмахували навсібіч, трохи не зачепивши Гаррі - той ледве встиг пригнутися. Гаррі підняв чарівну паличку, але Герміона, на превеликий подив, схопила його за руку.

- Не можна кривдити дитину!

Сперечатися було ніколи. У залі Пророцтв тупотіли кроки, вони наближалися, й Гаррі із запізненням зрозумів, що не треба було йому кричати й видавати себе.

- Тікаймо! - гукнув він, і, залишивши позаду потворного смертежера з дитячою голівкою, вони кинулись до відчинених дверей, що вели до темної зали.

Пробігли вже половину відстані, коли Гаррі помітив, що назустріч їм через темну залу мчать ще двоє смертежерів. Завернув ліворуч, разом з друзями влетів у темний захаращений кабінетик і зачинив за собою двері.

- Колопо... - почала Герміона, та не встигла закінчити закляття, бо двері рвучко відчинилися, і смертежери ввірвалися в кабінет.

Обидва тріумфально заволали:

- ІМПЕДІМЕНТА!

Гаррі, Герміону й Невіла збило з ніг. Невіла кинуло через стіл і він зник з очей. Герміону, що врізалася в книжкову шафу, засипало важкими книжками. Гаррі гупнувся потилицею об кам'яну стіну, з очей йому посипалися дрібні іскорки, і якусь мить він був такий запаморочений і очманілий, що ні на що не реагував.

- МИ ЙОГО ВПІЙМАЛИ! - загорлав найближчий до Гаррі смертежер. - ТУТ, У БІЧНОМУ КАБІНЕТІ...

- Сіленціо! - крикнула Герміона, і в смертежера пропав голос. Він і далі роззявляв рота крізь проріз у масці, але не чути було ні звуку. Його відштовхнув другий смертежер.

- Петрифікус тоталус! - закричав Гаррі, щойно другий смсртежер підняв чарівну паличку. Смертежерові руки й ноги зліпилися докупи, і він, наче дошка, гепнувся долілиць на килимок у Гаррі під ногами, не в змозі поворухнутися.

- Молодець, Га...

Але смертежер, якого Герміона щойно позбавила мови, хльоснув зненацька чарівною паличкою, мов батогом. Смужка якогось пурпурового полум'я пронизала Герміоні груди. Вона зойкнула, мовби від подиву, повалилася на підлогу й завмерла.

- ГЕРМІОНО!

Гаррі впав біля неї навколішки, а Невіл швидко поповз із-під стола, тримаючи напоготові чарівну паличку. Смертежер щосили вдарив Невіла ногою. Його черевик розламав надвоє Невілову чарівну паличку і зачепив обличчя. Невіл завив від болю й скрутився на підлозі, затуляючи рота й носа.

Гаррі крутнувся, тримаючи напоготові чарівну паличку, і побачив, як смертежер зриває з себе маску й цілиться чарівною паличкою просто в нього. Гаррі впізнав з фотографії в «Щоденному віщуні» це довге бліде й викривлене обличчя - перед ним був Антонін Дологов, чаклун, що замордував Преветів.

Дологов криво посміхнувся. Вільною рукою показав на пророцтво, що його Гаррі й далі стискав у руці, тоді на себе, потім на Герміону. Хоч він і не говорив, усе було зрозуміло й без слів. Віддай мені пророцтво, або буде те саме, що й з нею...

- Ніби ти все одно нас не вб'єш, коли я віддам! - скривився Гаррі.

Жах, що його охопив, заважав чітко думати. Він стискав Герміонине плече, ще тепле, але не наважувався на неї глянути. Хоч би вона не померла, хоч би не померла, я буду винен у її смерті...

- 'і за що, 'Арі, - люто пробелькотів з-під столу Невіл, ніс у якого був переламаний, а з рота на підборіддя текла кров, - не ві'авай йому!

За дверима щось гупнуло, і Дологов озирнувся. У дверях з'явився смертежер з дитячою голівкою, що аж заходилася плачем. Його величезні кулаки некеровано махали на всі боки. Гаррі скористався нагодою:

- ПЕТРИФІКУС ТОТАЛУС!

Дологов не встиг захиститися, закляття влучило в нього, смертежер повалився на свого дружка, й обидва завмерли на підлозі.

- Герміоно, - Гаррі почав її трясти одразу, як смертежер з дитячою голівкою кудись поповз. - Герміоно, прокинься...

- 'о він їй з'обив? - виповз із-під стола і став біля неї навколішки Невіл. Ніс його швидко розпухав, а кров юшила не спиняючись.

- Не знаю...

Невіл намацав Герміонине зап'ястя.

- 'Арі, 'ульс є, це 'очно.

Гаррі охопила така хвиля полегкості, що аж запаморочилася голова.

- Вона жива?

- 'умаю, шо 'ак.

Якусь мить Гаррі пильно прислухався, чи не чути ще кроків, але з сусіднього приміщення долинало тільки рюмсання й лепет смертежера з дитячою голівкою.

- Невіле, ми близько до виходу, - прошепотів Гаррі, поруч з тією круглою залою... Якщо до того, як з'явиться решта смертежерів, нам пощастить її перебігти й знайти потрібні двері, ти понесеш Герміону коридором прямісінько до ліфта... а тоді когось знайдеш... здіймеш тривогу...

- А 'и шо оби'имеш? - Невіл витер рукавом закривавленого носа.

- Мушу знайти всіх наших, - відповів Гаррі.

- 'оді я піду з 'обою, - рішуче сказав Невіл.

- А Герміона?..

- 'Ізьмемо її з 'обою, - наполягав Невіл, - я її 'онесу, а ти 'укатимеш наших...

Він устав і взяв Герміону за руку, рішуче дивлячись на Гаррі. Той завагався, а тоді взяв її за другу руку й допоміг завдати безвольне тіло Невілові на плечі.

- Чекай, - Гаррі підняв з підлоги Герміонину чарівну паличку й тицьнув її Невілові в руку, - пригодиться.

Невіл відкинув ногою уламки своєї чарівної палички, й вони помалу рушили до дверей.

- 'Абуся мене п'иб'є, - бідкався Невіл, і кров з його носа аж хлюпала, - па'ичка була ше 'ідова.

Гаррі зазирнув у двері й уважно придивився. Смертежер з дитячою голівкою лементував, натикався на різні предмети, топтав старовинні годинники й перекидав столи, а засклена шафка, в якій, - подумав Гаррі, - мабуть, зберігалися часовороти, все собі падала, розбивалась і знов опинялася на стіні як нова.

- Він нас не помітить, - прошепотів Гаррі. - Ходімо... тільки не відставай...

Вони вислизнули з кабінету й