Алессандро Мандзоні - Заручені

селі, де Ренцо вже добре прижився. Що ж до терміну, то годі було щось придумати, бо все залежало від чуми та всяких інших обставин. Тільки-но небезпека минеться, Аньєзе повернеться додому й чекатиме Лючію, або ж Лючія вже дожидатиме її там. За цей час Ренцо зможе навідуватись до Пастуро, щоб побачитися з матір'ю й повідомити її про все, що станеться.

Перш ніж іти, він запропонував Аньєзе грошей, мовивши:

— Осьде, як бачите, всі вони тут, оці гроші. Я так само дав обітницю не торкатися їх, аж доки все з'ясується. Тепер, якщо вони вам потрібні, принесіть сюди миску з водою й оцтом. Я вкину туди всі ці п'ятдесят золотих — такі новенькі й блискучі.

— Не треба, не треба,— відповіла вона,— у мене ще є гроші, і навіть більше, ніж мені потрібно. Прибережіть свою частку, вони вам знадобляться на господарство.

Ренцо повернувся до Пескато дуже вдоволений, знайшовши живу й здорову таку дорогу йому людину. Решту дня й усю ніч він провів у будинку свого друга. А назавтра знов рушив у дорогу, тільки вже в іншому напрямку, на свою нову батьківщину.

Він застав Бортоло також при доброму здоров'ї і вже не так боявся, що двоюрідний брат може захворіти, бо за ці кілька днів і там справи пішли на краще. Вже страждало куди менше людей, та й хвороба стала не та. Не було більше колишніх смертельних крововиливів і бурхливих нападів, лишилися тільки легкі пропасниці, здебільше періодичні, та, щонайбільше, невеликі безбарвні гнійники, які піддавалися лікуванню як прості чиряки. Усе довкола ніби враз змінилося,— ті, хто зостався живий, стали виходити з будинків, вітатися між собою, обмінюватися взаємними співчуттями й поздоровленнями. Подейкували вже про відновлення робіт. Хазяї заздалегідь підшукували собі робітників, надто в таких ремеслах, де й перед чумою їхня кількість була незначна, як, скажімо, у виробництві шовку. Не змусивши довго вмовляти себе, Ренцо обіцяв двоюрідному братові — але залишив за собою остаточне рішення — знову стати до роботи, тільки-но вернеться з Аньєзе та Лючією, щоб оселитися в Бергамо. А тим часом він розпочав найнеобхідніші приготування: купив великий будинок, що було тепер легко й не дуже дорого, придбав меблі й начиння,— цього разу він почав витрачати заощаджені гроші, але його гаманець мало постраждав, тому що все коштувало дуже дешево: речей було набагато більше, ніж бажаючих купувати їх.

Не знаю, через скільки днів він повернувся до рідного села, знайшовши там дуже помітні зміни на краще. А тоді негайно подався до Пастуро. Застав Аньєзе зовсім заспокоєною й готовою повернутися додому в будь-який час, тож він сам і супроводив її туди. Ми не говоритимемо про те, які почуття охопили їх, якими словами обмінювалися вони, знов опинившись у рідних місцях.

Аньєзе побачила вдома все цілим і неушкодженим; при цьому вона не обминула нагоди сказати, що в даному разі, оскільки йшлося про бідну вдову й бідну дівчину, самі ангели оберігали їхній будинок.

— А того разу,— докинула вона,— либонь, можна було подумати, що господь дивиться кудись-інде і йому не до нас, бо ж він дозволив позабирати всі наші бідні пожитки; а, як бачите, врешті виходить зовсім інакше: він послав мені натомість добрі гроші, і я змогла довести все до ладу. Я кажу — все, але, звичайно, це не зовсім так. Бо вони забрали разом з іншими речами й Лючіїн посаг, гарний і новий-новісінький, і його нам тепер бракувало б. Але дивіться, замість нього бог посилає нам інший. Якби ж то хто мені тоді сказав, коли я з шкури лізла, готуючи перший посаг: «Ти вважаєш, що стараєшся для Лючії, та й дурна ж бо ти жінка! Стараєшся, сама не знаючи для кого: самому тільки богові відомо, яким тварюкам дістанеться ця білизна, ці сукні. А про те, що призначено для Лючії, про її справжній посаг потурбується добра душа,— ти навіть не знаєш, що вона живе на світі».

Найпершою турботою Аньєзе було приготувати в своєму бідному будиночку якнайпристойніше приміщення для цієї доброї душі. Потім вона пішла шукати шовк для розмотування, знайшла й отак, працюючи, проводила час.

Ренцо теж не гаяв у неробстві ці дні, і без того довгі. На щастя, він знав два ремесла, отож знову взявся до сільських робіт. Юнак допомагав своєму хазяїнові, якому дуже пощастило, що в такі гарячі дні з'явилися робочі руки, та ще й дуже вмілі, а також обробляв, а вірніше, знову пересаджував городець Аньєзе, геть занедбаний за її відсутності. Що ж до його власної землі, то він нею зовсім не займався, кажучи, що ця перука надто скуйовджена і що двох рук замало, аби довести її до ладу. Ренцо не ступав на ту землю й ногою, так само як і в свій будинок: йому було тяжко бачити все це спустошення, і він уже твердо вирішив збути свою землю й будинок за будь-яку ціну і на новій батьківщині пустити в оборот усе, що вдасться взяти за них.

Якщо ті, що виживали, були один для одного ніби воскреслі з мертвих, то Ренцо для жителів свого села воскрес, так би мовити, двічі: всі радо приймали й вітали його, всяк хотів почути його історію. Ви, певно, спитаєте: а як же наказ про арешт? Та дуже просто: Ренцо майже не думав про нього, вважаючи, що ті, хто міг би виконати наказ, зовсім про нього забули,— і він не помилявся. І причиною цьому стала не тільки чума, яка поховала багато чого, а й ще одна обставина: у ті часи (як це можна бачити в різних місцях нашої історії) було звичайним явищем, що декрети,— чи то загального, чи то часткового характеру,— скеровані проти окремих осіб, переважно залишалися без наслідків, якщо не подіяли відразу (зрозуміло, в тому випадку, коли йшлося не про чисто особисту ворожнечу владарюючого, яка надавала декретам життєвості й сили), достоту як ото рушничні кулі, що, не влучивши в ціль, валяються на землі, нікому не завдаючи шкоди,— неминучий наслідок великої легкості, з якою складалися ці декрети. Людська енергія має свою межу: надмірна запопадливість у віддаванні наказів не залишала часу для їхнього виконання.

Тому, хто хотів би також дізнатися, які стосунки були в той час чекання у Ренцо з доном Абондіо, мені доведеться відповісти, що обидва просто уникали один одного: дон Абондіо — боячись, що знову зайде мова про вінчання, на саму тільки думку про яке перед його зором поставав,