Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

поліції, проведені заднім числом та розміщені в бази даних усюди, де ти

жив.

— Ненавиджу, що люди думають, ніби я це робив.

Авасарала кивнула і знизала плечима.

— Репутація завжди має дуже мало спільного з реальністю.

Я можу назвати з пів дюжини зразкових громадян, які є

жахливими, бездушними, злими людьми. І навпаки, чи не

найкращих людей, тоді як від однієї згадки про їхні імена ти

з огидою вискочиш із кімнати. Людина на екрані та людина, з котрою ти дихаєш одним повітрям, — ніколи не одне й те саме.

— Окрім Голдена.

— Ну, так. Він виняток, — погодилася Авасарала.

Ботанік опустив очі, а тоді знову підняв погляд. Він майже

просив вибачення.

— Мабуть, Мей померла...

— Ти не віриш у це.

— Минуло багато часу. Навіть якщо у них були її ліки, вони, либонь, перетворили її на одну з цих... штук.

— І все одно ти не віриш у це.

Ботанік нахилився, насупившись так, ніби вона поставила

перед ним проблему, яку він не може розв’язати відразу.

— Якщо віриш, то скажи мені, що я можу дати наказ бомбити

Іо. Просто зараз я запущу тридцять ядерних боєголовок.

Вимкнемо двигуни, і вони полетять за інерцією. Не всі

проб’ються, але деякі. Тільки скажи, і я перетворю Іо на жужіль

швидше, ніж ми туди прилетимо.

— Маєте слушність... — сказав Пракс, а за мить: — То чого ви

цього не зробите?

— Хочеш знати справжню причину чи моє обґрунтування?

— І перше, і друге.

— Я обґрунтовую це тим, що не знаю вмісту тієї лабораторії.

Я не можу сподіватися, що чудовиськ більше ніде нема, тож

зруйнувавши те місце, знищу будь-які записи, котрі дали б змогу

знайти решту. Мені невідомі всі причетні до цього, і в мене нема

доказів проти декого, хто мені відомий. Може, я знайду їх там.

Прилечу туди, дізнаюся, а потім уже розплавлю лабораторію на

радіоактивне скло.

— Хороші причини.

—

Це

хороше

обґрунтування.

Мені

воно

здається

переконливим.

— Але причина в тому, що Мей досі може бути жива.

— Я не вбиваю дітей, — мовила Авасарала. — Навіть тоді, коли

так слід зробити. Ти здивуєшся, дізнавшись, як часто це

шкодило моїй політичній кар’єрі. Усі думали, що я слабка, поки

я не вивчила один фокус.

— Фокус?

— Якщо вони через тебе червоніють, то вважають, ніби в тебе

залізна срака. Мій чоловік називає це маскою.

— Ах, — сказав Пракс. — Дякую.

* * *

Очікування було гіршим, аніж страх битви. Її тіло хотіло

рухатися, залишити крісло і пройтися знайомими коридорами.

Мозок закликав до дії, руху, зіткнення. Вона обійшла корабель

згори донизу і назад нагору. Подумки пройшлася по дрібницях, які знала про людей, котрих зустріла в коридорах, із дрібних

уламків прочитаних звітів розвідки. Еймос Бертон, механік.

Вплутаний у кілька вбивств, звинувачений, не судимий.

Добровільно зробив вазектомію того ж дня, коли йому дозволив

вік. Наомі Наґата, інженерка. Два дипломи магістра. На станції

Церера

їй

пропонували

повну

докторську

стипендію,

відмовилась. Алекс Камаль, пілот. Сім порушень порядку

в нетверезому стані, коли йому було двадцять із гаком. Має сина

на Марсі, про якого досі не знає. Джеймс Голден, чоловік без

секретів. Святий блазень, який втягнув у війну Сонячну систему

і, схоже, зовсім не помічає шкоди, котру спричинив. Ідеаліст.

Найнебезпечніший тип людини у світі. І гарна людина теж.

Цікаво, чи щось із цього має значення.

Єдиним серйозним гравцем, який перебував досить близько, щоб затримка не переводила розмову в епістолярний жанр, був

Саузер, а оскільки він досі нібито залишався на одному боці

з Нгуєном і готувався зійтися в герці з кораблями, які її

захищали, то можливостей було небагато.

— Тобі щось приходило? — запитав він з екрана її термінала.

— Ні, — відповіла вона. — Не розумію, чому цей киванець так

довго тягне.

— Ти вимагаєш, щоб він відвернувся від того, кому довіряв

найбільше.

— І скільки, дідько, на це треба часу? Коли зі мною було таке, я, мабуть, впоралася за п’ять хвилин. «Сорене,