Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

мерзотник. Забирайся з моїх очей». Хіба йому складніше?

— А якщо він не зможе?

Вона зітхнула.

— Тоді я зателефоную тобі та спробую вмовити піти на бунт.

— Ах, — Саузер вичавив подобу посмішки. — І як, по-твоєму, це

тобі вдасться?

— Я невисоко оцінюю свої шанси, але хтозна. Іноді буваю до

біса переконливою.

Залунало сповіщення. Нове повідомлення. Від Арджуна.

— Треба йти, — сказала вона. — Будь готовий, скоро ґрунт під

ногами задрижить чи, бляха, не знаю, що саме задрижить тут, де

нема ніякого ґрунту...

— Будь обачною, Крісджен, — сказав Саузер і розчинився на

зеленому тлі перерваного зв’язку.

У камбузі було порожньо, та все ж хтось міг зайти. Вона

підняла край сарі та пішла до своєї каютки, засунула двері

і лише потім дала планшету дозвіл відкрити файл.

Арджун сидів за письмовим столом, одягнутий у костюм, але

з розстібнутим комірцем і рукавами. Мав такий вигляд, ніби

щойно повернувся з поганої вечірки. Сонячне світло падало

йому з-за спини. Значить, обідній час. Був обідній час, коли він

записував. І досі може бути. Вона торкнулася екрана, провівши

пальцями по лінії його плечей.

— То, як я зрозумів з твого повідомлення, ти можеш не

повернутися додому.

— Вибач мені, — відповіла вона до екрана.

— Ти можеш уявити, як ця думка мене... тривожить, — він

нарешті розплився в усмішці, й у нього заграли очі, як вона

тепер побачила, почервонілі від сліз. — Але що я можу з цим

зробити? Я викладаю старшокурсникам поезію. У мене нема

влади в цьому світі. Вона завжди належала тобі. Тому хочу

запропонувати тобі ось що. Не думай про мене. Не відволікайся

через мене від того, чим зайнята. І якщо ти не...

Арджун глибоко вдихнув.

— Як є посмертя — знайду тебе у ньому. Як ні — теж знайду.

Він опустив погляд і знову підняв.

— Я люблю тебе, Кікі. Завжди любитиму, байдуже на якій

відстані.

Повідомлення закінчилось. Авасарала заплющила очі.

Корабель навколо неї — замкнений і обмежений, як труна.

Шуми тиснуть на неї так, що хочеться кричати. Хочеться просто

заснути. Вона дала собі трохи поплакати. Більше нічого не

можна зробити. Спробувала все, на що здатна, — і тепер

лишалося тільки медитувати і хвилюватися.

Через пів години її планшет знову дзенькнув, розбудивши від

важкого сну. Еррінрайт. Тривога перехопила їй подих. Вона

піднесла палець, щоб відкрити запис, але зупинилася. Не хотіла.

Не бажала повертатись у той світ і вдягати важку маску. Хотіла

знову подивитися на Арджуна. Послухати його голос.

Тільки, звичайно ж, Арджун знав, чого вона хоче. Саме тому

він сказав те, що сказав. Вона відкрила повідомлення.

Еррінрайт виглядав розгніваним. Ба більше, втомленим. Він

позбувся своєї приязної манери і тепер мав у собі тільки солоний

піт і погрози.

— Крісджен, — почав він. — Знаю, ви цього не зрозумієте, але

я робив усе в моїх силах, щоб уберегти саму вас і все цінне для

вас. Ви не знаєте, у що влізли, і все херите. Шкода, що ви не

мали духовної відваги прийти з цим до мене, перш ніж утекти, наче розбещена шістнадцятилітка, з Джеймсом Голденом.

Чесно кажучи, мені складно придумати кращий спосіб

зруйнувати будь-яку професійну репутацію, що у вас колись

була... Я посадив вас на «Ґуаньшиїнь», щоби прибрати

з гральної дошки — бо знав, що скоро стане гаряче. Що ж, стало

гаряче, і ви забралися в саму спеку й не петраєте в ситуації

анітрохи. Над мільйонами людей нависла справжня загроза

жахливої смерті через ваш егоїзм. Ви — одна з них. Арджун теж.

І ваша донька. Тепер усі вони у небезпеці саме через вас.

На екрані Еррінрайт зімкнув долоні та притиснув кісточки до

нижньої губи, мов платонівська ідея сварливого батька.

— Якщо ви повернетеся зараз, я, може — може! — зможу вас

урятувати. Не вашу кар’єру. З нею покінчено. Забудьте. Всім

відомо, що ви працюєте з ОПА і Марсом. Усі переконані, що ви

нас зрадили, і я не зможу змінити