Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

і ваша родина. Це все, що я можу врятувати. Але ви маєте

покинути цей цирк, який самі ж улаштували, і негайно. Час

спливає, Крісджен. Усе важливе для вас висить на волосинці, тож я не зможу допомогти вам, якщо не допоможете самі собі.

Не з цим. Це ваша остання можливість. Якщо не послухаєтеся

зараз, наступного разу розмова відбудеться, коли хтось уже

загине.

Повідомлення закінчилося. Вона запустила його знову, а потім

знову. На обличчі заграла дикунська посмішка.

Вона знайшла Боббі на командній палубі з пілотом — Алексом.

Вони замовкли, щойно вона увійшла, а в очах Боббі проступило

запитання. Авасарала підняла палець і перекинула відеозапис

на екрани корабля. Еррінрайт ожив. На великих екранах стали

помітними його пори та окремі волосинки на бровах. Поки він

говорив, Алекс і Боббі на її очах серйознішали, нахиляючись до

екрана — ніби всі вони за покерним столом і наближається

кінець партії з високими ставками.

— Гаразд, — озвалася Боббі. — Що тепер робити?

— Відкривати, сука, шампанське! — сказала Авасарала. — Що

він щойно сказав нам? У його словах нічого нема. Нічого. Він

витанцьовує коло своїх слів так, ніби на них отруєні шпичаки.

А що у нього є? Погрози. Ніхто не робить погроз.

— Стоп, — сказав Алекс. — Це хороший знак?

— Це пречудовий знак! — відповіла Авасарала, а тоді

невеличкий шматок пазла-крутиголовки став на місце

у глибинах її думок так, що вона почала одночасно реготати

й лаятися.

— Що? Що таке?

— «Як є посмертя — знайду тебе у ньому. Як ні — теж знайду»...

Трикляте хайку. Одне на думці в цього чоловіка. Поезія.

Господи, врятуй мене від поезії!

Вони не зрозуміли, але на них байдуже. Справді важливе

повідомлення прийшло через п’ять годин — на загальному

каналі новин вустами Генерального секретаря Естебана

Сорренто-Ґілліса. Старому чудово вдавалося мати водночас

серйозний і енергійний вигляд. Якби він не очолював

найбільший уряд в історії людства, то неодмінно розбагатів би

на рекламі лікарських засобів.

Тепер зібрався увесь екіпаж — Еймос, Наомі, Голден, Алекс.

Навіть Пракс. Вони набилися на командну палубу, їхнє дихання

дещо перевантажувало вентиляцію, і на палубі було трохи

спекотно. Всі погляди зійшлися на екрані, де Генеральний

секретар вийшов на трибуну.

— Сьогодні я тут перед вами, щоб повідомити про негайне

створення слідчої комісії. Деяких осіб із уряду та військового

командування Організації Об’єднаних Націй звинуватили

у несанкціонованих і, можливо, незаконних діях за співпраці

з певними приватними підрядниками. Якщо ці звинувачення

підтвердяться, на них треба відповісти найрішучішим чином.

А якщо вони необґрунтовані, їх треба розвіяти, притягнувши до

відповідальності тих, хто поширює цю брехню... Буде зайвим

нагадувати вам усім про роки, що я провів як політичний

в’язень.

— Хай йому грець, — Авасарала радісно заплескала в долоні. —

Він розігрує карту зовнішнього гравця. Б’юсь об заклад, він так

стиснув гузно, що воно здатне викривлювати часопростір.

— Я присвятив свій час на посаді Генерального секретаря

викоріненню корупції і, допоки в мене буде молоток очільника, про довжуватиму цю справу. Потрібно запевнити наш світ та

спільну для нас усіх Сонячну систему, що Організація

Об’єднаних Націй шанує етичні, моральні та духовні цінності, котрі об’єднують нас як вид.

На екрані Естебан Сорренто-Ґілліс кивнув, розвернувся

і покрокував під лемент непочутих питань, а на його місці

всілися коментатори, перебиваючи одні одних і висловлюючи

думки з усього політичного спектра.

— Ну гаразд, — запитав Голден. — То він сказав щось

насправді?

— Він сказав, що Еррінрайту кінець, — відповіла Авасарала. —

Якби у того лишався бодай якийсь вплив, цієї заяви не сталося б.

Чорт забирай, якби ж я там була.

Еррінрайта прибрали з дошки. Залишалися тільки Нгуєн, Мао, Стрікленд або