Кіра Найт - Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт

Частина 18. Тренування

 

Аякс, вдягай труси! - сказала я, заходячи до кабінету сивого відьмака. - Ти кликав мене на перший урок? Так, Кіро. Заходь. - сказав відьмак, сидячи в кріслі і читаючи якийсь старий том. - Ех, а мені подобалося коли ти була ввічливішою на вечері. Не спокушайся, це була одноразова акція. - усміхнулася я і плюхнулася в крісло. А може взяти твою свідомість під контроль та змусити бути ввічливою? - хижо посміхнувся відьмак, поважно відкинувшись на спинку крісла. Дивись, що б тобі це боком не вийшло. – прогарчала я. Ага, як Ламару та його відьмачу мечу? - засміявся чоловік. Ось пліткарки, ти подивися на них! - я теж засміялася.

 

Підвівшись чоловік підійшов до мене, взяв за руку і повів до прихованих дверей у дальній частині кабінету. Увійшовши всередину, я опинилася в кімнаті, стіни якої були покриті м'якою тканиною, а по центру було піднесення з гумовим покриттям. Усадивши мене в центр, Аякс сів навпроти.

Кіро, я встиг оцінити силу твоїх ментальних здібностей. Але ти використовуєш їх не на повну силу. - сказав відьмак і помітивши мій здивований погляд додав. - Перестань стримувати свою ауру. Це справді хороша ідея? - невпевнено запитала я. Так. Тільки із відкритою душею твоя сила працює на повну потужність. - кивнув відьмак і я, заплющивши очі, підкорилася і зняла внутрішній блок. - Добре молодець.

Аякс підвів голову і оглянув мене.

Так добре. Тепер заплющи очі. Ні, не так. - Аякс поправив мою позу і клацанням пальців вимкнув світло. - Ось так.

 

“Кіра, не закривай свідомість. Дай їй волю” – почула я в голові голос Аякса. - "Постарайся почути мої думки"

Я розслабилася і вільно побачила думки відьмака. Посміхнувшись, я пробралася глибше в пошуках тієї картинки, яку бачила коли зірвалася, де у Аякса синє волосся. Раптом я відчула сильний різкий біль і зв'язок обірвався.

"Боляче?" - подумки запитав Аякс. - "Добре. Не лізь куди не треба”

"Сволота ти, Аякс." - подумки вилаялася я.

Відчувши тиск на свою свідомість я поставила блок, і тиск спав, але раптом став сильнішим. Замружившись я відбивала атаки, але Аякс бив все сильніше і сильніше.

“Кіро, розслабся, стане легше. Ти надто напружена” - чула я голос Аякса в голові крізь біль. - “Кіра! РОЗСЛАБСЯ!” – він буквально кричав.

Різко видихнувши я відпустила свою свідомість і тиск зник.

“Аякс? Ти живий?" – тихо запитала я.

"Так." - відповів чоловік. - "Молодець."

"Що ти зробив?" - так само тихо запитала я.

“Це був ментальний наказ. Для цього треба вхопитися за свідомість і наказати.” – відповів відьмак.

"Навчиш?" - запитала я.

"Пізніше." – відповів відьмак. - “Поки оглянь мою свідомість. Шукай згадки про Рексара.”

Я видихнула і знову зв'язалася зі свідомістю Аякса. По маленьких кроках я шукала все, що може бути пов'язане з Рексаром у пам'яті відьмака. Я бачила картинки побитого, вмираючого перевертня, що матюкається і погрожує жорстокою помстою його вбивці в лісі Італії. Побачила навчання перевертня ментальному контролю у замку відьмаків, заняття, тренування. Іноді відбиваючи блоки Аякса я дісталася згадки про маленькому Рексарі, зовсім дитині, коли його батьки приїхали на збори Чистих на річницю спалення Йенардину.

Видихнувши я відпустила свідомість Аякса і опустила гудучу голову.

“Розумничка. Завтра продовжимо." - голос Аякса віддавався болем у моїй голові.

 

У кімнаті ввімкнулося світло.

Кіро, чорт забирай! Ти нормально поїла на обіді? – спитав Аякс вголос. Я не обідала. - тихо відповіла я не відкриваючи очей. Блять, Кіро, якого біса?! - відьмак брудно вилаявся і я розплющила очі, глянувши на чоловіка.

Помітивши плями на своїй кофті я опустила очі і побачила що мій одяг і підлога піді мною вся у крові.

Якщо я сказав прийти після обіду – значить треба пообідати! - мало не гарчав на мене відьмак.

Я підняла на чоловіка скляний погляд, потім знову глянула на себе.

Бліііін, це нова кофта.. - скрушно зітхнула я. - Ще й біленька ... Аякс, ти купиш мені нову кофту? – я подивилася на відьмака жалібним поглядом. Куплю, сонце ти моє. Куди я подінусь. - відьмак дістав з кишені хустку і сів поруч зі мною, витираючи мені обличчя та ніс. - Зараз я викличу Елара щоб забрав тебе. Що? Не треба Елара! - я схопилася на ноги так швидко, як тільки змогла. - Я сама дійду! Нікуди ти в такому стані не підеш. – суворо сказав відьмак. Ще й як піду! Мені Елар це потім до труни згадуватиме. - я, похитуючись пішла до дверей і швидко вийшла, не звертаючи уваги на заперечення та лайку відьмака за спиною. Так, а ну стояти! - зло сказав відьмак, схопивши мене за руку і штовхнувши у крісло. - Сядь!

Я впала в крісло і вмить розслабилася на ньому. Таке м'яке, затишне, мммммм.

Не спати. - скомандував Аякс, риючись у столі, після чого дістав звідти згорток і простягнув мені. - Тримай, з'їж усе.

Відкривши згорток я побачила великий шматковий шоколад і здивовано поглянула на відьмака.

Їж, давай. Чи покликати Елара? - пригрозив Аякс, на що я швидко похитала головою і почала їсти чорний гіркий шоколад. - Так то краще. Як вийдеш від мене – марш до їдальні. Добре. - сказала я з набитім ротом. - Дякую, дуже смачно! На здоров'я. - чоловік так по-доброму посміхнувся і сів поруч. - Ніколи не приходь на тренування голодною. Добре. - відповіла я, доїдаючи шоколад зі згортку. Все з'їла? - запитав чоловік, забираючи в мене упаковку. - Молодець. Як ти себе почуваєш? Краще за всіх! - усміхнулася я. Ага, вірю. – кивнув чоловік. - Добре, біжи. Їсти та спати, зрозуміла мене? Так, Аякс, зрозуміла! - я підвелася з крісла і пішла до дверей. Завтра чекаю в той же час! - крикнув він насамкінець, перш ніж я вийшла з кабінету. - Чорт, Рексар мав рацію. Таку і бити шкода, і прибити хочеться. - пробурчав відьмак. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍