Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

Високість… Він сказав «високість». На думку спадає лише один можливий, не знайомий мені «високість», якого я могла зустріти поруч із дормезом принцеси.

Виходить, мене впіймав той самий брат короля Аєдана, який несподівано приїхав, щоб супроводжувати Торі до Раграста.

І від розуміння, чим це може для мене зараз обернутися, мені стає просто погано. Мабуть, організм мій уже вичерпав усі душевні сили. Я навіть не відразу усвідомлюю, що мої ноги підкошуються. Приводить до тями лише відчуття, як сталеві лещата чужих пальців стискаються на моєму лікті ще міцніше, утримуючи мене на місці… і на ногах.

− Гріш ціна тому чоловікові, якого може образити жінка, нехай навіть відьма, − з поблажливою зарозумілістю вимовляє принц демонів, несподівано опиняючись зовсім близько від мене. Занадто близько. Настільки, що наші тіла торкаються одне одного, змушуючи мене знову заціпеніти.

І моя задушлива паніка стає ще відчутнішою, коли я бачу, як кам’яніє обличчя Танрагоса Тепер демон, в чиїй хватці я безпомічно повисла, навіть починає здаватися мені опорою і хоч якимось захистом. Дурна і наївна помилка. Але ж треба мені хоч за щось зачепитися свідомістю, щоби витримати все це.

− Звичайно, − з’являється на губах мого колишнього чоловіка щось на кшталт чемної посмішки. Наскрізь лицемірної посмішки. Він точно так не думає. Він навіть неправильний, чи недостатньо шанобливий погляд може сприйняти за образу, яку слід негайно і жорстоко покарати. – Тоді навіщо вам ця так звана жінка?

Його погляд знову зосереджується на мені, і я безмірно щаслива, що своїм виглядом викликаю у свого мучителя таку гидливу відразу.

І саме в цей момент нарешті відчиняються дверцята дормеза і звідти велично випливає Торі в поспіхом затягнутій дорожній сукні – втім, це майже непомітно під запахнутою на грудях хутряною накидкою.

− Що тут відбувається? Батьку? Принц Адлар? − її здивований погляд ковзає по чоловічих обличчях, потім ніби випадково падає на мене, і принцеса ошелешено здіймає брови. – Чому ви тримаєте мою служницю? Вона чимось завинила?

− Ні, ваша високість. Я лише хотів переконатися, що ця відьма справді служить вам, як вона мені заявила, – рівним тоном пояснює демон. − І якщо ви дійсно підтверджуєте її право тут перебувати, то у мене більше немає причин її затримувати.

Після цих слів сталеві лещата з мого ліктя зникають. І чоловіча долоня несподівано м’яко торкається мого попереку, підштовхуючи до принцеси. На ватяних ногах я роблю кілька незграбних кроків у бік Торі та схиляюся перед нею в низькому поклоні.

– Пані, прошу пробачити мені, що затрималася, – старанно зображую я те шипіння, яким розмовляла зі служницями.

– Для першого разу вибачаю. Якщо вже ти не зі своєї вини затрималася, – великодушно вимовляє Торі. − Іди в дормез, поїдеш зі мною. Я хочу з тобою поспілкуватися в дорозі.

З полегшенням видихнувши, я швидко прошмигую за її спину, щоб відразу сховатися в отворі відчинених дверцят.

У дормезі на мене ошелешено витріщаються обидві служниці принцеси, які намагаються при цьому скласти й упакувати її білу сукню. А я користуюся можливістю сісти з самого краю. Так щоб мене саму не було видно за стінкою та щільною фіранкою, зате мені все було чути.

− Дочко, навіщо ти взяла з собою це опудало? І куди поділася графиня Дітриче, що мала їхати з тобою? − долинає до мене роздратований голос Танрагоса.

− Я відмовила графині. Вона нудна, – примхливо заявляє Торі. − Мені ж, крім двох покоївок, дозволили взяти з собою тільки одну супутницю. От я й вирішила, що нехай краще це буде віщунка. Від неї користі більше, ніж від тієї старої діви.

− І чому я дізнаюся про це тільки зараз? – холодно цікавиться король.

− Я не думала, що ти заперечуватимеш батько. Хіба відьма-віщунка серед прислуги не допоможе мені чинити більш... мудро? – невинно цікавиться Торі.

І Танрагос просто не знаходить, що заперечити.

Яка ж вона розумниця. Так клацнути батька по носі. Адже він уже спить і бачить, як з допомогою доньки отримає справжній вплив на правителя Раграста. Тільки йому ніяк невтямки, що їй самій це не потрібно.

– А зараз даруйте, – вміння вчасно піти у принцеси Ланторініаль теж не відібрати. – Я не встигла належним чином привести себе до ладу. А нам скоро треба буде вирушати далі. Адже так, ваша високість? − завершальним акордом вона зіштовхує чоловіків між собою, щоб на нас вони більше не звертали уваги.

− Ви маєте рацію, принцесо, − чую я голос демонського принца, який увесь цей час мовчки слухав розмову батька з дочкою. − Звісно, ви можете повернутися до своїх справ. Дозвольте вам допомогти.

– Дякую, ваша високість. І можу я попросити, щоб віз із моїми служницями їхав відразу за дормезом? Мені доводиться надто довго на них чекати.

− Я подбаю про це, − впевнено обіцяє їй демон, вганяючи мене в ступор. Кортежем командує він, а не Танрагос? Як це можливо на території Аделхея?

Торі підіймається в дормез вже за хвилину. Окидає уважним поглядом служниць, знаходить очима мене. І сідає навпроти. А я не можу позбутися відчуття, що той, хто стоїть зараз поряд зі сходинками, теж намагається роздивитися, де я сиджу. Але фіранка дуже вдало приховує мене. Тож через кілька секунд дверцята все-таки зачиняються, відсікаючи нас від того, що відбувається зовні. По стінках пробігає бриж захисної магії.

− Швидше пакуйте, − командує принцеса своїм покоївкам. Скидає на сидіння накидку. − Хефі, зашнуруй вже нормально мою сукню. Вона мало не сповзла з мене перед батьком та принцом. Сподіваюся, вони цього не помітили.

− Так, пані. Вибачте, пані, − кидається до неї служниця і, коли Торі повертається до дівчини спиною, береться доводити до ладу вбрання своєї хазяйки. Бо воно й дійсно злегка перекосилося.

Дівчата працюють спритно, і до того моменту, як Хефі справляється з сукнею принцеси, Оддет вже закінчує дбайливо складати в спеціальну скриню біле врочисте вбрання, і вони вдвох засовують цю скриню в багажне відділення під сидінням.