Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

    У місті відчувається дух занепаду, але разом з тим і непохитна воля до життя. Вулиці Аюга наповнені життям, особливо завдяки численним приїжджим з різних куточків світу, що шукають тут притулку та роботу. Ця відкритість до емігрантів стала можливою завдяки владі республіки, яка, розуміючи потребу в живій силі, прийняла нас без особливих проблем.

    Навіть я побачив, що місто Аюг, попри свій невеликий розмір, видається місцем безмежних можливостей для тих, хто втратив усе. Тут, серед ринків, де торгуються товари з усіх куточків світу, майстерні, де ковалями лунають дзвінкі удари по металу, і вулички, де грають діти, наші люди знайшли новий прихисток, на тимчасове життя. Республіканці, що керують містом, виявилися людьми чесними, глибоко відданими своєму місту і його майбутньому. Вони забезпечили нам не лише притулок, але й можливість зробити свій внесок для розвитку себе і міста.

 Поки наші люди пристосувались у новому етапі життя, я з Лютером ще не надовго залишались у місцевій таверні обдумуючи розв'язання наших проблем. Десь після обіду, у напівтемному, задимленому просторі трактиру, де шепіт історій перемішувався з ароматами місцевого елю та запахами приготовленого на вогні м'яса, ми з Лютером обговорювали наші наступні кроки. Світло лампадок м'яко освітлювало наш стіл, створюючи острівець спокою.

- Не думав, що Йорльф коли-небудь зайде у нашу розмову. Я хотів зберегти це в таємниці, але з твоїми зв'язками та минулим, мабуть, немає чим вже тебе дивувати. Ти все знаєш? - запитав я дивлячись на те, як Лютер знову грається з вогнем у лампі.

- Альвар запрошував мене до Йорльфа, коли я ще мав титул Лорд-Мага Скальної Фортеці. Те місто... завжди мало особливе місце у моєму серці. Особливо у ті часи, поки мій друг там не захопив владу. - З сумом проговорив Лютер.

- Твій друг? Альвар?

- Так... Точніше те, чим він став. Але зараз не про це, зараз я б хотів сказати про скальну фортецю і шлях до неї.

- Я слухаю. - Суворо я промовив

- Колись як я вже зазначав, я був Лорд-Магом мого майстра Скалла, поки не відбувався не великий конфлікт і я не був вигнаний. Я зміг розбити Ковен, але... Сама фортеця... вона нам треба, вона не з цього світу і вона підкорюється своєму володарю, я дійсно не знаю як це працює, але ти сам все побачиш якщо заволодієш фортом. - Продовжував Лютер дивлячись кудись у пустку, наче не помічаючи мене... Як же іноді дратували його пусті сині очі які дивились у пустоту.

- Але все-таки навіщо це все, навіщо ти допомагаєш мені, розповідаєш це все..? ти так нормально і не відповів. - З недовірою спитав я у старця.

- Відповідь така сама, я хочу просто побачити куди це призведе все, я вперше допоможу звичайній людині й подивимось до чого це призведе, може нарешті буде мир і спокій у світі. - Пафосно промовив Лютер.

- Як я можу довіряти тобі після твоїх зрад і настільки довгого життя і всіх твоїх помилок? - Продовжував сумніватись я.

- Ніяк. А чи є у тебе вибір? Ні. - Відповів Лютер наче намагаючись поставити крапку у цій розмові.

- Але...

- Ніяких але! Я тебе зробив богом в очах людей, скоро навчу тебе користуватись силою і якщо ти будеш заслуговувати, ти заволодієш найсильнішою фортецею цього світу. Хочеш ти того чи ні, але ми вимушенні довіряти один одному. Умови такі я тобі допоможу досягти твоєї головної мети, а у кінці ти даруєш мені спокій від цього світу. - Різко перебив Лютер мою думку.

- Лютере, я приймаю твою допомогу. Але пам'ятай, наше союзництво засноване на довірі. Будь-яке твоє приховування чи обман стане кінцем нашого партнерства. - Голосно промовив я.

    Довіри у мене після цього більше не стало, але питань стало ще більше. Хоча були у Лютера скриті мотиви яких я не розумів, але втрачати більше нічого було і це був мій єдиний союзник... тому все вирішив продовжувати свою дорогу з ним. Ніч становилася все ближче й вже обіймала нас своєю невидимою мантією, а світло свічки, що танула перед нашими очима, було останнім променем світла на нашому столі, навколо вже лежало багато пияк, музика вже не грала, а люди розходились по домівках. Сидячи напроти один одного, ми були занурені у глибоку розмову, кожен з нас зі своїми думками та побоюваннями. Весь цей час ми продумували план моїх тренувань, думали про суть персня, та Лютер мені розповідав трохи історії світу, та як тут проходять роки. Бо в стінах Йорльфа все було інакше. Зі слів Лютера — зараз 1337 рік від великого розриву континентів.

    До речі, у цьому світі досить сильно відрізняється літочислення — коли у Йорльфі був тільки 589 рік, то тут вже 1337 рік. Рахунок за стінами ведеться від падіння первородних істот і розпад єдиного континенту на п'ять основних. Це все було після великої битви первозданних магічних богів, дуже страшний був фінал... Тому світ на цей час поділяється на дві ери, до битви та після битви. Також тут дуже цікавий поділ на місяці, коли у Йорльфі їх було всього чотири, то тут аж дванадцять:  

   Зимні — Вільформ, Вільхольм, Вільдольм.                          

   Весняні — Тількорн, Тільзорн, Тільйорн

   Літні — Мільфоль, Мільдорн, Мільхорн.

   Осені — Ольнорн, Ольгорн, Ольфорн.                               

   Також кожні місяці було поділено на тижні, а тижні на дні — долін, реміль, мілін, фалін, солін, лялін, сільн. Кожен місяць рівно 5 тижнів. 35 днів кожен місяць. 420 днів кожен рік. Повинен признати що досить зручно тут рахують час, у Йорльфі з цим завжди були деякі проблеми...