Еммі Берн - Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн

Міла 

Дивлюсь на своє відображення в дзеркалі, та стараюсь посміхнутись, хоч в душі ураган, та зовні я виглядаю спокійно. 

Вдаю щасливу наречену, навіть біля стилістів, щоб ні в кого не виникло сумніву, у моєму кохані.

Якого не існує, та знати це комусь не обов'язково. Мені зробили красивий макіяж, та підібрали неймовірної краси сукню. 

Стараюсь посміхнутись собі, та прошу декілька хвилин побути на самоті, дівчатка з розумінням ставляться до цього, та дарують мені бажаний спокій.

Доманський пішов ще зранку, тож як він виглядає я поки не знаю. Та думаю диявольськи прекрасно. Хоч я ображена на таку пропозицію, та я знаю як помщуся йому. 

Я завжди мріяла, що біля мене буде у цей день Луна, та не все виходить як ми того хочемо. З рештою я надіюсь це не останнє моє весілля, а то я не вірю що наш шлюб може стати справжнім. 

Цікаво як відреагували його родичі? Так же як і мої? Чи це тільки у нас зрікаються дітей? Напевно на верху мене почули, у кімнату зайшла доглянута жінка. У ній я одразу ж впізнала маму Паші, Марію Степанівну. 

На ній одягнута блідно розова сукня, яка їй дуже личить. Марія Степанівна виглядає щасливою, принаймні ззовні точно. Вона з цікавістю мене розглядає, а я впевнено дивлюсь в її очі. Це було рішення Павла про одруження, тож ніяковіти, а тим більше соромитись я не збираюсь. 

Моя фамілія це моя гордість, і схиляти перед кимось голову не стану. 

— Ти дуже красива Міло, моєму сину сильно пощастило із дружиною – посміхаюсь, так справді пощастило. Він ще не знає якою я можу бути. 

— У нас є декілька хвилин, можемо поговорити. Сьогодні буде важкий день, та це всього лиш мить, яка скоро стане тільки спогадом. Тобі вирішувати яким саме, щасливим чи сумним – вона говорила із таким теплом, від неї так і віє енергетикою добра та любові. 

— Ви ж знаєте хто мій батько – кажу це скоріш як факт, ніж як запитання. 

Жінка з посмішкою киває, здається їй на це байдуже. Тільки довіряти я боюсь, хоч як не стараюсь виглядати стильною, мені страшно. Боюсь реакції батька, а за Левицького навіть згадувати не хочу. 

— Це чоловіки люблять мірятись владою, та через неї сваритись. Ти просто красива дівчина для мене, яку вибрав мій син. Мені байдуже хто твої батьки, я вже в тому віці коли людину суджу тільки стосовно відношення до оточуючих, а не по її статусу чи сім'ї – не знаю чому, але її слова мене заспокоюють.

 На обличчі з'являється перша щира посмішка. 

Через пів години ми під'їжджаємо до ЗАГСУ, ось тепер я дійсно хвилююсь. На вулиці багато репортерів, всі вони чекають на нас. 

Павло вже в середині, він повинен по мене вийти. Все тіло починає тремтіти, серце б'ється так гучно, що впевнена Марія Степанівна його також чує. 

— Не хвилюйся дочко, мій син не дозволить тебе скривдити 

Тільки от це не допомагає мені, я починаю ще сильніше тремтіти, коли із будівлі виходить Доманський. Чорний смокінг йому дуже сильно пасує. Чорт. Він виглядає дуже привабливим. Це точно стрес на мене так впливає, ще не доведи господь захочу знову цілуватись з ним.

 Яка була пропозиція, така буде й перша шлюбна ніч, а пропозиції не було. 

Посміхаюсь, здається його мама розуміє це по своєму, та подумати про це не встигаю. Двері відчиняються і я зустрічаюсь з поглядом зелених очей.

По погляду я бачу що йому подобається, дуже подобається. Це викликає дивне тепло в середині. Ми мовчки декілька хвилин дивимося одне одному в очі, несила розірвати погляд. 

— Кхм, кхм. Молодята потім любуватись одне одним, а зараз на нас чекають там – Марія Степанівна рукою вказує на натовп, який став ще більший. 

— Ти що все місто до нас на весілля покликав? Для чого стільки камер? – нарешті виходжу з дурману, та згадую для чого ми тут зібрались. 

Павло нахиляється до мого вушка, від чого моє серце б'ється ще сильніше. Його подих опалює мою шкіру, чому він так на мене впливає. 

— Ти обіцяла бути сьогодні слухняною – голос та посмішка з якими він промовив ці слова, викликали ураган мурашок по всьому тілу. 

— Я не винна, що ти не залишив для мене список фраз які можна говорити – тихенько шиплю, та з викликом заглядаю йому в очі. 

Не чекаю поки він здогадається подати мені руку, та виходжу з машини. Одразу ж надіваю посмішку, та беру його за руку. Що ж гра в щасливу наречену почалась. 

— Я покараю тебе в ночі зайченя 

— Яка пропозиція, така буде й ніч коханий – промовляю, та ще сильніше посміхаюсь дивлюсь як він намагається сховати емоції. 

До нас швидко підбігають репортери, я сильніше стикаю руку Павла, ось зараз я дуже сильно хвилююсь. 

Спочатку нас безліч раз сфотографували, я старалась посміхатись, та виглядати дуже щасливою. 

— Запитання для " Новин бізнесу " . Пане Доманський, ваша фірма головний конкурент СіховськБутСтрой, що належать батьку вашої нареченої. Чи чекати нам в швидкому майбутньому новин про ваш спільний проєкт, або ж про злиття двох фірм? – переводжу погляд на Пашу, він не виглядає схвильований. Навіть на оборот як завжди впевнений. 

— На найближчий час такого не планується, та й мій шлюб не зв'язаний з бізнесом – на останніх словах, Павло притискає мене до себе та цілує в голову. Це викликає у мене щиру посмішку. 

— Запитання для Емілії Сіховської. Як ви будете жити, знаючи що зрадили свою сім'ю? Ваших родичів тут немає, всі прекрасно знають за ворожнечу між цими сім'ями. Не вже ви так просто наплювали на честь сім'ї? – ці слова немов перекрили повітря, та здатність говорити. Я сильніше притискаюсь до Паші, та розумію мовчати не варіант. Це точно батько постарався. 

— Я нікого не зраджувала. Я закохалася, по справжньому та на все життя. Тому я не збираюся жертвувати своїм життям, через амбіції своєї сім'ї. Але ви правильно підмітили їх тут немає, вони наплювали на весілля старшої доньки. Тільки через свої принципи. – я витратила всі сили, щоб триматися впевнено та сказати без страху. 

Нам ще задали безліч запитань, які деколи доходили до абсурду. " На якому ви місці вагітності? " Або ж " З чиїми батьками ми будемо жити " але най божевільніше запитання звучало так " Що я планую відсудити, якщо ненароком ми розлучимось ".