Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

Візьмімо три вже дорослих приклади того, як може виникати образа.

Перший — та сама злість, спрямована всередину. Коли хтось, скажімо, над вами пожартував, а ви змовчали. Цей хтось зайшов на вашу приватну територію, але ви не змогли попросити його піти звідтіля. Злість вказала на порушення кордонів, енергія з’явилася, але не була спрямована за адресою. Усе почуття ви скерували всередину, а тоді цілий вечір (чи навіть цілий тиждень) вигадували варіанти, як класно могли б тоді відповісти. Великий шмат вашого внутрішнього ефіру зайняла ця уявна стендап-­війна.

Другий — це образа через порушені очікування. Скажімо, ви хочете взяти в товариша велосипед. У вас є очікування, що він обов’язково погодиться. Але друг відмовляє. Ваші сподівання, що мали (чи не мали) певну підставу, раптово руйнуються, а на їхньому місці з’являється образа. Ви можете навіть звинуватити іншу людину у своїй проблемі. Тому провина часто ходить поруч з образою.

Третій — утримання всередині великої кількості енергії, що накопичилася через незадоволені потреби. Цей процес ще зветься фрустрацією. То вже складніша історія, коли емоція стає глобальним почуттям, що прослизає у всі сфери життя. Наприклад, жарти на вашу адресу стають постійними, вам хочеться безпеки, але ви все одно не можете обстояти власні кордони через нерішучість, страх чи з інших причин. Переживань накопичується надто багато, вони накладаються одне на одне — і вже геть неясно, де починаються, а де завершуються.

Часто люди, потреби яких не раз фруструвалися, можуть носити всередині ціле ядерне сховище, здатне вибухнути навіть від раптового подразника. Скажімо, хтось наступив на ногу, а у відповідь — вогняна тирада, хоча сама по собі ситуація мізерна.

Почуття образи часто знецінюють різними фразеологізмами і штампами: «На ображених балкони падають», «На ображених воду возять» та улюблене — «Ну що ти як дитина?». Такі висловлювання роблять образу чимось небажаним і навіть негативним, хоча, як і решта почуттів, це лише форма зворотного зв’язку зі світом.

Однак тут є слушний момент. Як механізм взаємодії зі світом образа справді є почуттям, що корінням сягає дитинства. Адже дитина не має достатньо свободи (навіть законодавчо), тому змушена постійно стикатися з обмеженнями.

Не їж шоколаду!

Не сиди близько до екрана!

Ніяких гулянок допізна!

Ніякого тіктоку, він на тебе погано впливає!

Батьки мусять постійно зупиняти та обмежувати дитячу цікавість до світу. У цьому є сенс, адже дитина може не знати багатьох безпекових нюансів. «Не сунь пальці в розетку», наприклад. Однак бажання дитини від цього нікуди не поділося. Як їй бути, якщо вона не згодна, але не може висловити це прямо? Звісно, образитися. Влаштувати мовчазний протест. Відмовитися від вечері. Пригрозити втечею з дому. І так далі.

У нормі під час виростання й соціалізації дитина отримує дедалі більше свободи, формуються власні межі й уміння про них говорити. Ідеальний сценарій — коли людина чітко усвідомлює, чого саме хоче, що від неї в цьому випадку залежить та як про це коректно повідомляти світу.

Наприклад, хлопець хоче піти з друзями на вечірку. У нього є потреба — розважитись. Він розуміє, що мама хвилюватиметься, й, імовірно, зробить усе, аби син залишився вдома. Якщо він піде проти заборони силою, то знову зіткнеться зі спротивом і залишиться в позиції ображеного. Тож йому потрібно якось із мамою домовитися. Він дає їй обіцянки, яких зрештою дотримується. У мами підвищується рівень довіри, у хлопця з’являється більше свободи та змоги діяти. Жодних очікувань не було порушено, не залишилося простору для образи.

Звісно, такі випадки в нашому контексті трапляються рідко. Частіше батьки дуже тривожаться та, як наслідок, не довіряють дитині, дуже бояться за її життя й хочуть максимально вберегти її від взаємодії зі світом. Син чи донька в такому разі можуть вирости інфантильними, нездатними говорити про власні бажання, з великою кількістю фрустрованих потреб. Це той випадок, коли про людину кажуть, що її можна легко образити.

Важливо розуміти, що ми можемо бути не лише ображеними, а й тими, хто ображає. Здебільшого навіть ненавмисно, скажімо, зачепивши людину поведінкою чи жартом. Наприклад, хтось дуже любить котиків, а тут ви розповідаєте якийсь жорсткий жарт про них. У відповідь людина ображається. Звісно, ви переступили межу ненавмисно й можете перепросити. Перший крок — це зрозуміти, як виглядає ображена людина.

Наприклад, вона перестає дивитися вам в очі, стає тихою, відвертається чи навіть тікає геть. Варто пам’ятати, що в цей момент вона злиться. Уявіть шланг з водою, тільки замість рідини — злість. І замість того, щоб спрямувати потік на кущ і закрити гештальт, людина спрямовує його на себе. Якщо їй важко витримувати це, імовірно, вона захоче віддалитися, і це нормально.

Як справлятися з образою?

Перший етап — усвідомити власну злість.

Чимало людей зляться, навіть не усвідомлюючи цього. І, відповідно, переховують власну образу, ніби нелегального мешканця, якого все одно рано чи пізно схоплять на гарячому. Часто так буває тому, що дитині просто не дозволяли злитися в дитинстві, тому почуття просто не інтегрувалося в її життя.

Другий етап — повідомити про образу.

Сказати (прямо