Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія

Війна та патріотизм

Початок війни на Балканах 1914 р., який незабаром переріс у Першу світову війну, став важливою подією, як для країни в цілому, так і для Донбасу. Майже ніхто не здогадувався, що ще одна війна може спричинити ще одну революцію. Перша реакція населення на війну здавалася позитивною, її навіть з ентузіазмом привітали. Багато європейських соціалістів і російських марксистів (зокрема й батько російського марксизму — Г. В. Плеханов) підтримали війну, забувши про «пролетарський інтернаціоналізм». На Донбасі майбутній лідер робітничої опозиції в Комуністичній партії зауважив, що «значну кількість робітників» затопила хвиля шовінізму[309]. Інше джерело стверджує, що шахтарі були найвойовничиші: вони були «засліплені “патріотизмом”», якого позбулися лише після поразок на фронті, економічного краху країни і підпільної антивоєнної пропаґанди більшовиків[310].

Як розповідав один спостерігач, коли почалася війна, в Юзівці на головній вулиці зібрався натовп, аґітатори виголошували патріотичні промови: «Смерть Австрії та Німеччині! Хай живе Росія! Ура!!!» (Цей спостерігач каже, що «багато, багато робітників» вірили у війну. На ринку продавали безліч портретів «царів, королів, президентів та різних генералів». Люди вважали за необхідне повісити портрет царя не тільки вдома, а й у бараках. У бараках цей спостерігач бачив, як чоловік на ймення Суржак Тишка, що доти проклинав і Бога, і царя, забив цвяха й повісив на стіну портрет Миколи)[311]. Інший спостерігач описав події в Юзівці трохи інакше. Натовп зібрав ватажок «чорної сотні» Зозуля. Там було лише кілька сотень демонстрантів, що несли плакати і співали «Боже, царя храни». Хоча він визнає, що «більшість робітників» були «патріотично настроєні»[312].

Однак мобілізацію на війну, як і призов загалом, часто супроводили протести. Наприклад, у липні 1914 року двадцять тисяч донбаських юнаків мобілізували із сіл та шахт і зібрали в Луганську. Казали, що багато з них були «шовіністично настроєні». На їхнє прохання в церквах відправили службу. Потім вони попросили випити перед від’їздом на фронт. Вони думали, що в інших місцях Донбасу рекрутам безкоштовно дають спиртне. Коли їм відмовили у вимозі відкрити державний винний склад, їхній гнів переріс у справжній бунт, що закінчився грабунками та антиєврейськими погромами: рекрути розбили майже всі крамниці на головній вулиці. П’яний натовп, можливо, дотримуючись своїх войовничих традицій, кинувся на поліцая, який упав на землю. За офіційними даними, поліція та солдати, викликані для придушення бунту, застрелили трьох чоловік[313].

Інші повідомлення дуже по-різному описують населення Донбасу[314]. В Катеринославі, на захід від Донбасу, резервісти побили керівника «Союзу російського народу» Кузьму Мартинова за його патріотичні промови. Наступні його спроби закликати до патріотизму викликали таку ж реакцію. Один анонімний спостерігач зазначав, що не бачив аніякого ентузіазму, жодної «веселої фізіономії» серед мобілізованих: спостерігалися «цілковита апатія до особи та намірів зовнішнього ворога і дуже осмислене та яскраво вороже ставлення до внутрішнього ворога», яким у цьому випадку була поліція[315]. Тож жителі Донбасу запитували: «Чому стражників не забрали на війну?»[316] Коли шахтарів Варваропольського вугільного родовища вели до залізничної станції, вони роззброїли конвоїрів і рушили додому, співаючи революційних пісень[317]. У липні 1914 р. в Макіївці виникла сутичка між резервістами і робітниками заводу, з одного боку, та поліцією і козаками з другого. Страйкарі вбили одного жандарма та крамаря, який допомагав поліції, стріляючи в демонстрантів. Бунт тривав і наступного дня. Резервісти захопили потяг, що мав відвезти їх на фронт. Згідно з рапортом поліції, були вбиті п’ятнадцять чоловік; бунт придушили[318]. Схожі бунти, що