Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

передбачає наявність внутрішнього відчуття, що шукає виходу в наборі рухів обличчя. Не всі культури розуміють емоції як внутрішні психічні стани. Уявлення про емоції гімба та гадза, наприклад, схоже, більше сфокусовані на діях. Це також справджуєтсья для певних японських уявлень про емоції. Іфалуки з Мікронезії розглядають емоції як взаємодії між людьми. Для них гнів — це не відчуття люті, сердитий вигляд, стиснутий кулак чи гучний пронизливий голос (усе в межах тіла однієї людини), а ситуація, у якій двоє людей задіяні в якомусь дійстві — танці, якщо хочете, — навколо спільної мети. На думку іфалуків, гнів не «живе» всередині того чи іншого учасника взаємодії.

Якщо подивитися на розвиток та історію методу базових емоцій, відкривається дивовижний простір для наукової його критики. Понад двадцять років тому багато суперечливих питань окреслив психолог Джеймс A. Рассел. Пам’ятайте також, що «шість базових виразів обличчя» не були якимось науковим відкриттям; їх обумовили західні творці методу базових емоцій, зобразили актори, а на­ука була побудована навколо них уже згодом. Жодного обґрунтування цих конкретних мімічних зображень не було надано, а дослідження, які використовують більш об’єктивні методи, на кшталт ЕМГ обличчя та мімічного кодування, не знайшли доказів того, що люди регулярно демонструють такі рухи в реальному житті під час епізодів емоцій. Однак науковці продовжують використовувати метод базових емоцій. Адже він дає дуже зіставні результати.

Щоразу, як розвінчується той чи інший науковий «факт», це виводить на нові горизонти для відкриттів. Фізик Альберт Майкельсон отримав у 1907 році Нобелівську премію за спростування ідеї Аристотеля, що світло передається крізь порожній простір завдяки гіпотетичній субстанції під назвою люмінофорний ефір. Його по-справжньому детективна робота заклала підвалини теорії відносності Альберта Ейнштейна. У нашому випадку ми піддали великому сумніву докази на користь універсальних емоцій.

Вони лише здаються універсальними за певних умов — коли ви даєте людям хоча б крихітну частинку інформації про західні уявлення щодо емоцій, навмисно чи ні. Ці та інші подібні спостереження заклали підвалини нової теорії емоцій, про яку ви скоро дізнаєтеся. Таким чином, Томкінс, Екман та їхні колеги справді долучилися до дивовижного відкриття. Просто це було не те відкриття, якого вони очікували.

Багато міжкультурних досліджень, де використовується метод базових емоцій, вказують іще на один цікавий момент: уявлення про емоції можна легко передати через культурні кордони, навіть ненавмисно. Таке єдине для всього світу розуміння емоцій могло б бути надзвичайно корисним. Якби тільки зведений брат Саддама Хусейна був знайомий з американською моделлю вираження емоції гніву, він розпізнав би гнів державного секретаря Джеймса Бейкера, що могло б відвернути першу війну в Перській затоці, врятувавши тисячі життів.

З огляду на те, як легко можна випадково передати уявлення про емоції, існує також небезпека використання в культурних дослідженнях західних стереотипів емоцій. Наприклад, автори низки поточних досліджень під назвою «Проект універсальних проявів» прагнуть задокументувати все універсальне щодо проявів емоцій в обличчі, тілі та голосі. Наразі вони вже ідентифікували «приблизно 30 виразів обличчя та 20 голосових проявів, дуже подібних по всьому світу». От тільки пастка в тому, що цей проект використовує лише метод базових емоцій, а отже, досліджує універсальність за допомогою інструмента, геть не здатного надати такі докази. (Також дослідники просять людей зобразити те, що вони вважають своїми культурними проявами, а це зовсім не те саме, що спостерігати фактичні рухи тіла безпосередньо під час переживання емоцій.) Ще важливіше те, що коли проект досягне своєї мети, всі у світі можуть засвоїти західні стереотипи емоцій.

За великим рахунком, дуже схоже на те, що прихильники методу базових емоцій серед учених допомагають створювати універсальність, про яку думають, що відкрили її.

А тепер ближче до суті. Якщо люди вважатимуть, що емоції демонструє саме лише обличчя, це може призвести до серйозних помилок зі шкідливими наслідками. Одного разу ця переконаність змінила хід президентських виборів у США. У 2003—2004 роках губернатор штату Вермонт Говард Дін прагнув стати кандидатом на посаду президента Сполучених Штатів від демократів — честь, якої врешті-решт був удостоєний сенатор Джон Керрі від штату Массачусетс. Під час тієї кампанії виборці побачили багато негативу, причому найбільший дезорієнтаційний вплив мало одне відео, зняте під час промови Діна.

У фрагменті, що став «вірусним», було показано саме лиш обличчя Діна, без контексту, і здавався він там розлюченим. Але якщо переглянути все відео в контексті, стає очевидним, що Дін був не розгніваний, а збуджений, запалюючи натовп своїм ентузіазмом. Той фрагмент обійшов усі новини, набув значного поширення, і врешті-решт Дін зійшов з перегонів. Можна лише здогадуватися, як усе обернулося б, якби глядачі розуміли, як створюються емоції, коли переглядали ті оманливі кадри.

• • •

Керуючись конструктивістським підходом, учені продовжують відтворювати відкриття моєї лабораторії в інших культурах (багатообіцяльними наразі видаються дані з Китаю, Східної Африки, Меланезії та інших регіонів). У міру цього ми прискорюємо переорієнтацію парадигми на нове розуміння емоцій, що виходить за межі західних стереотипів. На якийсь час можна відкласти питання на кшталт «Наскільки точно ви здатні розпізнати страх?», натомість дослідити розмаїття рухів обличчя, які люди справді демонструють, переживаючи страх. Можна також спробувати зрозуміти, чому люди взагалі дотримуються стереотипів щодо мімічних конфігурацій та в чому може полягати їхня користь.

Метод базових емоцій сформував науковий ландшафт і вплинув на суспільне розуміння емоцій. Тисячі наукових досліджень стверджують, що емоції є універсальними. Популярні книги, журнальні статті, радіо- і телепередачі мимохіть змушують думати, що у створенні та розпізнаванні проявів емоцій усі орієнтуються на однакові мімічні конфігурації. Ігри та книги допомагають дошкільнятам засвоювати ці нібито універсальні прояви. Стратегії міжнародних політичних та бізнесових перемовин так само базуються на цьому припущенні. Психологи оцінюють та лікують дефіцит емоцій у людей, що потерпають від психічних хвороб, використовуючи аналогічні методи. Зростання індустрії ґаджетів та додатків із читання емоцій також передбачає наявність універсальності, неначе читати емоції з обличчя або схем змін тіла за відсутності контексту так само легко, як слова на сторінці. Кількість часу, зусиль та грошей, що витрачаються на ці розробки, просто неймовірна. Але що, коли факт універсальності емоцій узагалі не є фактом?

Що, як це є свідченням чогось зовсім іншого… наприклад, нашої здатності використовувати уявлення для формування сприйняття? Ось що головне в теорії конструйованих емоцій: повноцінне альтернативне пояснення таємниці людських емоцій, що не покладається на якісь універсальні відбитки. Наступні чотири розділи будуть присвячені деталям цієї теорії та науковим доказам на її підтримку.

4.

Походження відчуттів

Згадайте останній раз, коли ви були сповнені задоволення. Це не обов’язково має бути сексуальне задоволення, можливо, просто якісь буденні радощі: споглядання яскравого сходу сонця, склянка холодної води, коли спекотно й змучила спрага, або насолода короткою миттю спокою наприкінці метушливого дня.

А тепер порівняйте це з неприємними відчуттями, на кшталт останнього разу, коли ви були застуджені, або просто сварки з близькою подругою. Задоволення й незадоволення відчуваються якісно по-різному. Ми з вами можемо не погоджуватися щодо того,