Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Але те, що там було описано…

«Магія в кожному із вас. І ви можете відчути її, варто тільки забажати…»

Дівчина повільно видихнула і торкнулася рукою центру грудей. Як рекомендувалося в книзі, вона заплющила очі і затамувала подих в очікуванні чуда.

І уже через мить там – всередині, під її долонею скупчилось тепло. Вона ніколи раніше не відчувала нічого подібного, а тому наполохано розплющила очі і відняла руку від грудей.

Кінчики її пальців продовжували пульсувати ще декілька хвилин після цього. В книзі це називалося зверненням до внутрішнього джерела.

Неймовірно… Магія так легко відгукнулася. Видихнувши повільно, вона повернулася до читання, і з кожним новим рядочком надія в ній росла.

****

Гарольд навпаки був готовий до того, щоб остаточно зневіритись. Від швидкого бігу серце виривалося з грудей, а з пораненого боку продовжувала литися кров. Спрага і голод давно відійшли на другий план. І єдиним, що його підганяло став страх. Склад на якому його тримали знаходився на окраїні Совігарду, далеко від населених вулиць і за дві години йому не вдалося зустріти жодного живого. Тільки неспокійні душі тинялися то тут, то там. І хоч би одна тямуча попалася.

Прислонившись на мить до стіни, він дозволив собі заплющити очі, щоб хоч ненадовго перевести дух. Якби він тільки міг зняти бісів нашийник. Якби тільки…

Важкі дощові хмари на мить розступилися і сяйво Фатеса досягнуло його ніг. Яскравий білий серпанок в оточенні сірих клубів. Із двох супутників планети Фатес знаходився ближче і світив значно яскравіше, ніж крихітна і сором’язлива Лея. Так і цього разу, розвіявши темряву, він вказав на новий шлях.

Зі стогоном, Гарольд відштовхнувся від стіни, і продовжив бігти, наполохано оглядаючись. Моторошна тінь прошмигнула зліва від нього, і він закам’янів. На мить здалося, що серце зараз вискочить з грудей, але на його очах тінь трансформувалася в примару, і він, полегшено зітхнувши, продовжив свій шлях. Ворота!

Нарешті, він побачив ворота. На мить підняла голову надія. Його серце забилося швидше, цього разу від хвилювання. Йому би тільки добратися до найближчого житлового будинку.

Гарольд навіть прискорився. Хвилювання уже готове було змінитися полегшенням… Але варто було його нозі переступити невидиму межу, як усе розвіялось, і він усвідомив себе на порозі того самого складу, з якого йому з такою важкістю вдалося втекти.

- Довго ти, - с усмішкою промовив його кат, стираючи серветкою кров зі свого меча.

Біля його ніг валялося бездиханне тіло того самого охоронця, якого Гарольд оглушив, щоб втекти.

Від жаху його ноги приросли до землі, і він навіть забув про рану. Чоловік навпроти усміхнувся ширше, і ворота складу зі скрипом зачинилися у Гарольда за спиною.

Тієї ж миті його ноги остаточно ослабли, і він упав на коліна, безсило опустивши голову.

- Немає нічого більш приємного, ніж відібрати останню надію у того, хто і так у відчаї.

****

Захопившись, Андрея, зрештою, половину відведеного для сну часу провела за освоєнням нових талантів. До кінця ночі магія уже більше не лякала її. Навпаки, доступ до раніше недосяжних знань, змушував згорати від допитливості. А її жвава уява радо підкидала сцени майбутніх подвигів.

І, що дивовижно, матеріал засвоювався неймовірно легко. Вона і раніше була доволі здібною, але в цьому тілі…

Наче з її очей зняли пелену, що заважала з першого разу усвідомити прочитане. Дивовижним чином вона розуміла усе, і їй не доводилося більше перечитувати абзаци по два-три рази.

Схвильована і окрилена новими перспективами, дівчина змогла заснути тільки під ранок, а тому не прокинулась навіть, коли до неї зайшов перед роботою демоноборець.

Декілька хвилин Шейн просидів на краєчку ліжка, мовчки спостерігаючи за тим, як вона спить, після чого погладив її заспокійливо по голові – дівчина хмурилась у сні – і вийшов, тихенько зачинивши за собою двері.

Розбудив же Андрею кошмар. Вона знову безпомічно лежала на лабораторному столі, неспроможна поворухнутися. Спиною дівчина відчувала холод металу, а тепло чужих пальців залишало липкі відбитки на її шкірі, м’язах, внутрішніх органах. Це було, мабуть, найогиднішим і найстрашнішим у всій цій ситуації – відчувати тепло від його дотиків.

До того жахливого дня Андрея була переконана, що руки вбивці не можуть бути такими теплими. А вони були. І зараз, вони знову торкалися її.

Підскочивши на ліжку, вона декілька неймовірно довгих хвилин не могла зрозуміти де знаходиться, і що відбувається. Її всю трясло, а незвично довге волосся прилипнуло до мокрої шиї і спини. Вона ніяк не могла опанувати себе, аж доки її погляд не натрапив на підсунуту лірійцем книжечку.

- Лірен? – покликала тихо вона, безпомічно обійнявши себе руками, але лірієць не відгукнувся, і дівчина, різко видихнула, заховавши обличчя на колінах.

Сльози покотилися щоками самі, і вона вперше, відколи лірієць врятував її розплакалась. Можливо зараз, завдяки цьому кошмару, вона усвідомила, наскільки їй пощастило. Адже вона залишилась жива. Незважаючи на усі ті звірства, що їй довелось пережити, незважаючи…