Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Андрея глибоко вдихнула, витерла руками обличчя і притихла. Шейн… Демоноборець все ще може бути тут… Страх повернувся, і Андрея поквапилася приховати сліди недавньої істерики. Але варто було привести в порядок волосся, як їй на очі попався тонкий, складений вдвоє листок паперу. Тремтячими руками вона підняла аркуш і розгорнула його.

«Буду пізно. Сніданок на столі.»

Різко видихнувши, Андрея провела руками по обличчю, проганяючи залишки тривожних думок. Так правильно. У неї немає часу на істерики і страх. Вона не може дозволити собі цієї слабкості. А свою нещасну долю вона оплаче потім, - коли її життю нічого не буде загрожувати, коли вона буде в безпеці, і їй нічого буде боятися.

А цей кошмар, - її повторно трусонуло від однієї згадки, - залишиться ще однією навіяною хвилюванням ілюзією. І це цілком нормальне явище, якщо зважати на те, через що їй довелося пройти. Дивно, що раніше, до втрати пам’яті, їй не снилося нічого такого.

Подумавши про це, Андрея знову згадала лірійця. Що як це завдяки йому? Що, якщо це він захищав її від моторошних сновидінь?

Дівчина глибоко вдихнула і різко встала. Байдуже. Не можна покладатися у всьому на нього. Він уже достатньо зробив, щоб віддячити за порятунок свого життя. І він не зобов’язаний опікуватися нею до кінця її днів. І те, що вона розділила з ним клеймо смертника, не дає їй жодного права, зараз ображатися на нього.

Він зовсім не зобов’язаний відкликатися щоразу на її поклик. Він…

Чому вона взагалі думає про нього?!

Розшторивши вікно, Андрея завмерла на декілька секунд, осліплена яскравим сонячним сяйвом. Котра зараз година? Скільки ж вона спала, що сонце встигло піднятися так високо?

Яскраве проміння остаточно розсіяло морок в кімнаті і дівчина відчула, як всі її страхи розчиняються. Вона знала, що це ймовірно тимчасово. А ще розуміла, що вони повернуться ближче до ночі. І присутність Шейна тільки посилить її тривоги.

Вона ще не розуміла наскільки добре він знав Аніку. А навіть якщо і не знав, увесь час будучи поряд, він зрештою помітить, наскільки вона відрізняється від попередньої власниці цього тіла, і почне сумніватися. А сумніви, як відомо, породжують підозри.

Андреї зовсім не хотілося раптом опинитися в одній із камер Відомства неспокійних душ в очікуванні заслуженого покарання.

Зітхнувши, дівчина, уже спокійна і врівноважена, присіла на краєчок ліжка, задумливо дивлячись у вікно. На вулиці зараз, мабуть, спекотно і людно. Центральна площа Совігарду ніколи не залишалася порожньою. Їй справді подобалося це місце, з величезним фонтаном посередині і затишними лавочками довкола. Подобалося сидіти на одній із них в обідню перерву і пити ароматну каву. Подобався гул людських голосів, дитячий сміх, тріскотіння магії.

Після сірих і холодних стін Відомства неспокійних душ, це було саме те, що треба, щоб отямитись і забути про убитих горем родичів померлих, які незважаючи на своє нещастя, жертвували тіла близьких, в надії на те, що ті подарують комусь нове життя, що цей хтось усміхнеться їм зі знайомого до болю обличчя… Забути про привидів, нещасних і знедолених, скалічених ще за життя, що подекуди лякали своїм завиванням. Вона не могла їх бачити і розібрати їхніх слів не могла. Тільки відчувала присутність.

Але навіть так, зараз вона би радо повернулася в стіни ВНД, тільки б усе те, що з нею трапилось, виявилося кошмаром.

Опустивши погляд на свою нову долоню, дівчина відчула, як запульсувала на кінчиках її пальців магія.

З цього, мабуть, і слід розпочати. Що їй там говорив Шейн? Який курс закінчила Аніка? Перший? Це навіть добре, що у неї залишилося ще три тижні канікул. Буде час підучитися.

Навіть якщо Шейн буде категорично проти, вона повинна повернутися в університет. Аніка була сиротою, а отже, з моменту вступу, університет мав стати її домом. Це не могло не лякати. Скільки друзів у неї було? Як добре її знали викладачі.

Свого часу Андрея була однією із кращих студенток на курсі. Подекуди її навіть ставили в приклад магам. Хоча, зрештою усі її заслуги виявилися нічим. Ніхто не зважав на її знання, роботодавці навіть не дивилися на її рейтинг і оцінки. Тож, коли прийшов час обирати роботу, вільні вакансії залишалися тільки у в’язниці і в морзі…

Відтоді, як би не розпиналися в газетах і журналах представники влади запевняючи наївних підданих Окти у відсутності дискримінації за магічною ознакою, вона не вірила.

Але і винуватити було нікого. Навіщо наймати на роботу простака, якщо маг з його обов’язками впорається вдвічі швидше і за ту ж саму плату.

Хоча, можливо, так було тільки в Совігарді. Зрештою, магічно необдарованих в Окті жило значно більше ніж магів.

Зітхнувши в черговий раз, Андрея підійшла до шафи і витягнула з неї тепле шерстяне плаття. Незважаючи на спеку її знобило. Вона не знала, скільки ще знадобиться часу на те, щоб звикнути остаточно до цього тіла, але мерзнути не хотіла точно. Переодягнувшись, заплела волосся в косу і знову натрапила поглядом на залишену Шейном записку.

Їсти не хотілося. Її все ще млоїло після кошмару. І в цьому тілі вона почувалася дуже дивно. Воно все ще було для неї чужим. Вона навіть біль відчувала з затримкою. Наче кожна клітинка цього тіла затерпла. Вкрай неприємні відчуття.