Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Розділ 5

Взявши до уваги її самопочуття, Шейн зрештою вирішив перервати їхню прогулянку і залишок дня вони провели вдома. Не сказати б що це сильно допомогло, і все ж вона відчувала, як страх повільно відступає.

Так, тепер вона згадала, ким була. Згадала, що з нею трапилось, і звісно усвідомила що з нею станеться, якщо її розкриють.

Втім, незважаючи на постійну тривогу, чим більше часу вона проводила в компанії демоноборця, тим спокійнішою ставала. Страх відступав, а її впевненість навпаки зростала.

Слухаючи розповіді Шейна про те, якою вона раніше була, що любила, і що ненавиділа, вона спершу збиралася приміряти на себе цю роль, але дуже швидко зрозуміла, що це їй не під силу.

Як би не хотіла вона запам’ятати усі звички Аніки, повторити її манеру поведінки не вдасться. У них не було нічого спільного. За винятком цього тіла, поєднувати їх було нічим.

Їхні смаки, вподобання, риси характеру. Навіть виховання. Аніка, яка ніколи не знала своїх батьків, Андреї здавалася такою далекою і недосяжною.

Сирота без імені роду. Дитя від якого відмовилися, щойно воно розплющило очі. Сиротинець був її домом, інші сироти – братами  і сестрами. Андрея і уявити собі не могла, як це – жити так, не знаючи свого коріння.

І все ж, незважаючи на усе це, Аніка змогла вирости і вступити до Королівського університету магії. Андрея прекрасно знала наскільки важко туди потрапити. Не кожен аристократ міг скласти вступні іспити. А тут – кругла сирота.

Якою ж сильною вона мала бути. Їй навіть вдалося завести таких відданих друзів, як Шейн і Міна.

Знаючи про це усе…

Що?.. Що ж таке мало трапитись з цією дівчиною, щоб вона втратила бажання жити? Що могло зламати волю до життя, у такої сильної особистості.

Андрея думала про це увесь день і ніяк не могла зрозуміти. Нещасний випадок? Із того, що вона чула, усе життя Аніки було нещасним.

Щоб її душа покинула тіло, травми повинні були бути несумісними з життям. Але з рівнем розвитку цілительства і медицини практично будь-яку травму можна вилікувати.

А якщо доплатити цілителю, навіть шрамів не залишиться. Вона умисно довго роздивлялася своє нове тіло у ванній, і шрамів на ньому не було, жодного.

А це означало, що і слідів так званого «нещасного випадку» також не залишилось. Хтось намагався її вбити? І чому її тіло зрештою опинилося в руках лірійця? Які стосунки пов’язують цих двох? Чому… Чому він?

Стук перервав її роздуми, і Андрея затамувала подих. З тихим скрипом відчинилися двері, і Шейн заглянув в її кімнату.

- Як ти? – стурбовано поцікавився він, і Андрея опустила голову.

Вона ще ні перед ким не почувалася такою винною. І їй справді хотілося розповісти Шейну усе з самого початку. Дати йому можливість попрощатися з тою, що явно була для нього особливою. Відпустити її, а разом з нею і свої емоції.

Вона хотіла цього. Від його теплого і стурбованого погляду у неї щоразу щемило серце. А від того, що вона знала, яким холоднокровним і байдужим може бути аристократ, було тільки гірше.

- Все гаразд, - роздивляючись свої долоні, промовила дівчина.

Вінфред увійшов в кімнату і присів на ліжко поряд з нею.

- Не хвилюйся, ти не зобов’язана згадати усе, - під кінець фрази його голос помітно охрипнув, і він нахмурився. – Не страшно, навіть якщо взагалі ніколи не згадаєш…. Просто живи…

Андрея здригнулася і підняла на демоноборця винуватий погляд. Здавалося її серце обв’язали невидимими мотузками і нещадно здавили. А Шейн тим часом підбадьорливо їй посміхнувся, зарядив накопичувач у лампі, щоб її на довше вистачило, поправив ковдру, погладив дівчину по голові і вийшов.

Андрея зачекала ще декілька хвилин, після чого встала з ліжка і підійшла до свого пальто.

Книжечка вручена їй лірійцем все ще була на місці. Зітхнувши з полегшенням, вона обережно витягнула її з кишені, і нарешті змогла роздивитися.

На барвистій обкладинці великими блискучими літерами було виведено: «Чарівний світ магії».

- Що це? – собі під носа пробурмотіла вона, і розгорнула книгу.

«Звертаємось до тебе, маленький чародію, адже, в твоїх жилах тече магія..»

Андрея роздратовано видихнула і закрила книгу. Це він так вирішив над нею познущатися? Підсунув їй дитячу книжку і змився. Він ким її взагалі вважає? Малям нетямучим?

В цю мить в коридорі щось скрипнуло і вона чкурнула під ковдру. Серце підстрибнуло в грудях, а повітря застрягло десь в горлі. Але минула хвилина, потім дві, і нічого не відбулося.

Зітхнувши з полегшенням, вона стягнула ковдру з голови і полегшено видихнула. Страшно… А від усвідомлення своєї безпомічності тільки страшніше.

І вона знову подивилася на вручену їй лірійцем книжечку. Можливо, він і не хотів знущатися над нею, а просто…

Вона розгорнула книгу на першій сторінці і почала читати. Так, ця книга була розрахована на дошкільнят. І матеріал подавався так, щоб його легше було сприйняти.

Текст був надрукований крупним шрифтом. І майже половину книги займали яскраві живі малюнки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍