Тара Шустер - Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

людину, що постійно перебуває у пошуку, приваблювала нагода навчитися чогось нового. Я прийшла на службу в Йом Кіпур (юдейський День Спокути). Це, мабуть, найдепресивніше свято. Усіх часів і народів. Цілісінький день не можна нічого їсти, тільки роздумувати про все, що ви вчинили неправильно минулого року. Простіше не буває. Потім я побивалася, що обрала саме це свято, щоб «підсісти» на релігію. Чому було не обрати Рош га-Шана, єврейський Новий рік? На Рош га-Шана співають пісень про яблука, квашені у меду (що символізує солодкий новий рік), а потім їдять оті-таки яблука в меду! Наголошую, на Йом Кіпур не їдять узагалі!

Я прибула до синагоги у звичному для мене похоронному одязі, цілком готова горювати і, ймовірно, вмирати від нудьги. Відразу розгубилася, бо побачила, що всі довкола мене були вбрані в біле і видавалися.... щасливими? Стояла на паркувальному майданчику, оточена білим одягом, і почувалася не у своїй тарілці. Звернулася до жінки, що стояла поруч у черзі, запитала, що ж відбувається. «Ви про біле? Думаю, білий колір означає духовну чистоту та відновлення, — відповіла вона, споглядаючи мене, чорну-чорнісіньку.— Мені подобається, бо білий — це не так депресивно, як чорний».

Присоромлена, увійшла до темплю й узяла молитовник. Він був інакший, ніж ті, що я пам’ятала з дитинства. На палітурці кобальтово-синього кольору великими жирними чорними літерами написано: «Путівник, мапа по Найбільших Святах». Гортаючи буклет, я збагнула, що це не просто молитовник; це ключ до розуміння молитовника, справжня мапа молитов та різноманітних ритуалів. Через максимально ясну та добре промальовану графіку, брошура інформувала, як протягом десятьох Святих Днів (їх десять?! Я думала, тільки два!) можна змінити свій життєвий шлях. Кожна частина була частиною більшого плану, що чітко пояснював, про що йдеться. Я звикла до молитовників, які просто не могла осягнути, і які жодним чином мене не зачіпали. А тут прочитала, що «Святі Дні» — це великий общинний копняк: нагадування приділити час роздумам про те, ким ми стали і ким могли стати». Чорт. Це богослужіння мене затягувало.

Коли йшла після служби додому, з голови мені не йшло одне запитання з путівника, як ото, буває, не йде з голови питання худорлявого загадкового хлопця в окулярах із кав’ярні, якому так хотілося представитись: «А ти хто така?» (знаю, як на синагогу таке запитання майже брутальне). Хотілося спромогтися відповісти на нього так само просто, як його мені поставили. Аж ось мене осяяло. Чи могла би викласти у формі мапи себе так само, як був викладений путівник по Йом Кіпуру? Можливо, щоб краще себе зрозуміти, я могла би створити картосхему того, що найбільше важило в моєму житті? Повернувшись до невеликого домашнього офісу, дістала чисті картки, маркер, улюблену клейку стрічку кислотно-рожевого кольору і вирішила спробувати. Узяла запитання з «молитовника» як дороговказ і почала створювати фізичну мапу на дверях. Протягом багатьох років я продовжувала над нею працювати, ставлячи собі запитання, які вичитала у книжках, включно з порадами від людей, з якими знайомилася, й із піснями, які мене особливо зачіпали.

Мої двері складаються із трьох частин. На найнижчій я виписала джерела впевненості в собі. Це не одяг, не підвищення на роботі, не той момент десятирічної давнини, коли Джон Маєр сказав до мене «привіт» під час гри «Янкі». На трьох картках я вивела: «Писання», «Фізичні вправи», «Бути доброю подругою». І все. Це ті три речі, що як їх регулярно дотримуватися, дають мені відчуття спокою, оптимізму та власної вартісності. Зауваж, що успіху в цьому переліку немає. Байдуже, написала я щось хороше чи не дуже, байдуже, чи схудла я від бігу, і так само байдуже — запросиш ти мене бути дружкою на весіллі чи ні. Важливе лише одне: те, що я роблю дає мені відчуття самоповаги.

На іншій частині дверей я виписала свої принципи. Звідки я знаю, які мої принципи? Мені пощастило дістати запрошення до ашраму в Індії, де старий мудрець сказав... Ха-ха-ха. Жарт. Цілісінький день я просиділа в піжамі перед комп’ютером, виґуґлюючи «Що таке принципи?» Потім писала в щоденнику про те, що вичитала. Завдяки цьому дослідженню зрозуміла, що принцип — це щось функціональне, поведінковий код, згідно з яким ти крокуєш своїм життям.

На картках я виписали свої центральні шість принципів і під кожним словом навела приклад того, як виражаю конкретний принцип у реальному житті. Вдячність, автентичність, радість, цілісність, усвідомленість/присутність, доброта — мої найважливіші принципи. Якщо моїм принципом є жити вдячним життям, то я демонструю це, «дякуючи іншим, всесвіту, голосом чи листівками, за кожної нагоди». Якщо моїм принципом є цілісність, тоді я «Дію так, щоб могла пишатися власними діями. Не роблю те, за що мені буде соромно зізнатися іншим. Менше пліток, менше слів, що можуть завдати комусь шкоди, будь ласка». (Я не обіцяла, що моя дверна мапа буде красномовна).

На третій частині дверей, ближче одвірка, я виписала «Бажані правдиві твердження про мене». Те, за що я хочу, щоб мене запам’ятали. Коли я помру і мене поховають, саме про це складуть мою епітафію. «А, так, Тара? Вона була скарбом. Мала неймовірну енергію, що передавалась іншим». «Вона була чудова подруга, яка сама вміла любити безумовно, і її любили так само». Авжеж, трохи хворобливо використовувати бажані слова людей на моїй панахиді як дороговказ для тієї людини, якою хочу стати сьогодні. Але я також вважаю це надзвичайно корисним інструментом нагадування, що те, ким я хочу стати в майбутньому — моя відповідальність зараз. Це перелік про той довгостроковий результат, який я хочу залишити по собі на світі. Тут я додала одну картку зі словами: «Щедра, добра, ґрунтовна». Й іншу: «Вона зналася і спілкувалася з видатними людьми, великими умами». Ще на одній, причепленій шматком квітчастої клейкої стрічки, написала: «Стильна, по-французькому елегантна». Не все має бути аж таке серйозне.

І на самісінькому вершечку дверей приклеїла афірмацію: «Я зможу бути, ким хочу. Я Є тією, якою хочу бути».

Якщо тобі важко дається схвалення себе, дуже рекомендую створити мапу того, ким ти є. Багатьох із нас навчають принципів відкрито («Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе») або приховано («То нічого, що мама з татом кричать одне на одне, значить, ти теж можеш кричати на інших») у ранньому віці, але ми ніколи не задаємося питанням, чи ця фундаментальна правда — те, чого ми справді хочемо для себе? Створення мапи себе самої змушує прийняти рішення щодо того, ким ти є, і ці рішення можуть і змусять тебе пишатися ними. Забудь те, що на думку твоєї матері має бути для тебе важливим. До біса слова твого найпершого начальника щодо того, яка ти маєш бути. Чітко усвідом, якою людиною ТИ хочеш бути.

Ти не мусиш стати цілком такою людиною вже сьогодні, але візуалізація цього — потужна. Сам факт виконання цієї вправи допомагає усвідомити, на чому ти стоїш. Ще не маєш критеріїв? Що ж, саме пора їх обрати.