Ясміна Лав - Поцілунок під забороною, Ясміна Лав

Глава 11

Роман.

 

Дивлюся на дівчинку, яку вважав тихонею, і бачу гнів у її погляді.

Вона шипить, наче гарпія. І мені це до біса подобається. Її голос стихає з кожним словом, у чистих очах з'являються сльози.

Те, що батько говорив хвилину тому, я майже не слухав. Та й смішно було спостерігати, як він гнівається через свою Світлану розписану. Одружуватися, вирішив. Нахріна?

Не розумію вибір батька.

Такі баби навколо крутилися — молоді, гарні, модельки, фігуристі такі, а він вибрав жінку під сорокет. Не те щоб вона страшна. Навіть навпаки, особливо коли відвідала кілька салонів і батько купив дорогий одяг.

Хоча… якщо так подумати, людина вона непогана. Не ласа на гроші, як я думав на початку. А головне, до мене не лізе, не намагається вдавати перед татом люблячу матусю. Як це робила Лариса. Тіпає при згадці її імені. Відьма!

Роздивляюся дівчину, яка тремтить переді мною, і хочеться затиснути її у своїх обіймах. Стерти сльозу, яка непрохано виривається і біжить по червоній щічці. Бля... Сльозу стерти?

Геть уже збожеволів.

Здається, грізна тирада Ясі скінчилася. Вона вичавлена, її груди високо підіймаються, роздмухуючи мою уяву. А ще вона неймовірно сексуальна.

Дивлюся на червоні, наче вишні, губки — і хіть бере вгору.

Впиваюсь язиком у гарячий ротик і не відчуваю опору.

Чорт забирай! Тестостерон миттєво б'є в мозок, а в трусах стає так тісно, що виривається стогін.

“Яка ж смачна…”, — проноситься в голові, але тієї ж секунди відчуваю, як дівчинка починає відштовхувати мене.

Відходжу відразу, щоб не злякати.

Вона щось говорить, така смішна. Розчервонілася, нервує.

Невже це її перший поцілунок?

Відповідаю їй на автоматі, навіть не задумуюсь, а самого аж розпирає.

Як же приємно усвідомлювати, що я перший торкнувся її палких вуст. І тільки я.

Яся вилітає з моєї кімнати, а я підходжу до боксерської груші, яка висить у кутку, і врізаю кілька разів кулаком. Губи самі розтягуються в усмішці. Завалююсь на ліжко, і хочеться врізати собі, щоб перестати усміхатися.

Це дівча з першого ж дня, тільки-но побачив її в універі, робить зі мною щось дивне.

Почуваюся не у своїй тарілці, коли вона поряд. Не можу тримати себе в руках і поводжуся, наче повний козел.

Пробував не звертати уваги на неї, та дівчина, наче на зло, весь час крутиться під ногами.

Дратує дурне бажання бути ближче до неї. Хочу бачити її поряд, і в той же момент — триматися подалі.

Мій план складався з одного пункту — налякати мишку так, щоб вона ховалася, коли бачитиме мене, навіть за кілометр. І все виходило ідеально.

Аж до того самого дня, коли побачив Ясю у своєму домі.

Я просто офігів. Бісове дівчисько!

Таткові саме зараз захотілося кохання. І не лише йому. Павло вирішив рицарем попрацювати. Не знаю, якого біса вона йому знадобилася, але впевнений в одному — для хлопця це гра. Як і з усіма іншими.

Та що б я не говорив, він прилип до дівчини. А ця дурепа і радіє. Усміхається йому.

Блять, мені жодного разу не усміхнулась.

Зовсім мені не подобається його зацікавленість. Але якого біса я взагалі лізу?

Хоче вона бути для друга черговою галочкою, то хай буде. Так ні. Мене аж розпирає злість.

Та хіба це злість?

Можливо, спочатку я й злився, коли бачив, як дівчина крутиться у моєму будинку. Як сідає за стіл навпроти мене. Мабуть, навмисне. Як тикається у дверцята машини, коли сідає в салон автомобіля.

Але все змінилося...

Коли саме?

В той самий вечір, у ванній кімнаті.

Я думав, що більше ніколи не зазирну в ці великі, наповнені почуттями очі.

Пам'ятаю її холодні руки, збите дихання, коли нарешті виплюнула воду. Її білосніжна шкіра, яку я загортав у великий, махровий рушник.

“Легенька, наче пташка”, — подумав, несучи до ліжка. А всередині мене трясло.

Хай вона живе, хай дратує мене за столом, навіть знущатися з неї припиню...

Ну, це так… секундне помутніння.

Заплющую очі — і бачу Ясю, відчуваю смак її губ. Перед очима дівчинка в коротенькій піжамі, яка мене так бісила. І вона усміхається. Щиро, ніжно, тільки мені.

Просто капець.

Чому саме вона повинна була з'явитись у моєму ідеальному житті?

Підводжусь на ноги та йду до груші. Завдаю кілька різких ударів і хитаю головою.

Мабуть, мені час змінити тактику, якщо я хочу стати для Ясі не тираном, яким вона бачить мене зараз, а кимось ближчим до друга.

Друг?

Пирскаю зі сміху.

Ага, саме дружити я й хочу.

Та, здається, саме з цього потрібно почати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍