Курт Воннегут - Колиска для кішки

— Усе це вже скасовано, — сказав Мінтон. — Він більше не громадянин Сполучених Штатів, а на своєму новому місці, здається, робить добрі справи, отже, так тому й бути.

— Він відмовився від громадянства?

— Той американець, хто присягає на вірність іноземній державі, чи вступає до її збройних сил, чи приймає посаду в її уряді, утрачає своє громадянство. Ви, мабуть, неуважно читали свій паспорт — там це пояснюється. Неможливо зробити зі свого життя пригодницький роман на іноземному матеріалі, як це зробив Френк, і розраховувати на опіку дядька Сема.

— А на Сан-Лоренцо до нього добре ставляться?

Мінтон зважив на долонях рукопис, який вони з дружиною читали.

— Я ще не знаю. Судячи з цього манускрипту — ні.

— Що ж це за книга?

— Це єдине наукове дослідження про Сан-Лоренцо.

— Приблизно наукове, — сказала Клер.

— Приблизно наукове, — повторив Мінтон. — Книга ще не дійшла до публікації. Існує в п’яти примірниках. Це один з них. — Він подав книгу мені, дозволяючи читати, скільки завгодно.

Я розгорнув книгу та прочитав на титульній сторінці назву: «Сан-Лоренцо: країна, історія, народ». Автором виявився Філіп Касл, власник готелю, син Джуліана Касла, великого альтруїста, заради якого я сів у літак.

Я перегортав сторінки навмання; випадково книга розгорнулась на розділі, присвяченому Боконону — святій людині острова, яку переслідував закон.

На тій сторінці було наведено цитату з «Книги Боконона». Ці слова кинулись мені в очі, відразу врізались у пам’ять та припали до душі.

То була парафраза з вислову Ісуса: «Тому віддайте кесарю кесареве». Боконон переробив його так:

«Не звертайте уваги на кесаря. Кесар не має жодного уявлення про те, що відбувається насправді».

47 Динамічна напруга

Я так занурився в книгу Філіпа Касла, що не відірвався від неї, навіть коли наш літак приземлився на десять хвилин у Сан-Хуані в Пуерто-Ріко. Не відірвався й тоді, коли хтось за моєю спиною збуджено прошепотів, що на борт піднявся ліліпут.

Дещо пізніше я все ж таки обернувся подивитись на ліліпута, але не зміг його побачити. Натомість я помітив прямо навпроти Гейзел та Г. Лов Кросбі нову пасажирку — жінку з вузьким, довгим обличчям та хімічно освітленим, майже білим волоссям. Сидіння поряд з нею здавалось порожнім; на ньому міг розміститися ліліпут, а мені не було видно навіть його маківки.

Однак тоді мене поглинув Сан-Лоренцо: країна, історія, народ — тож я не став витрачати часу на ліліпута. Ліліпути можуть розважити, коли вам нудно або нічого робити, а я був налаштований серйозно — мене схвилювала теорія Боконона, принцип «динамічної напруги», як він це називав, або ідеальної рівноваги між добром і злом.

Побачивши вперше термін «динамічна напруга» в книзі Філіпа Касла, я посміявся з відчуттям зверхності. Судячи з книги Касла-молодшого, Боконон любив уживати цей вислів, а я вважав, що зловив Боконона на плагіаті, бо знав, що цим терміном користувався (помилково) Чарльз Атлас, автор заочного курсу для любителів нарощувати м’язи.

Але що більше, хоча й побіжно, я читав, то ясніше мені ставало, що Боконон добре знав, хто такий Чарльз Атлас. Виявилось, що Боконон сам був прихильником його школи нарощування мускулатури.

Чарльз Атлас учив, що мускули можна розвинути без гантелей та пружинних тренажерів, просто протиставляючи одну групу м’язів іншій.

А Боконон вірив, що впорядковане суспільство можна збудувати, протиставляючи добро злу, постійно підтримуючи високу напругу між ними.

У книзі Касла я знайшов також перший боконістський вірш, або каліпсо. Ось такий:

«Папа» Монсано, він дуже поганий,

Але без поганого «Папи» Монсано

Було б дуже сумно, повір,

Тому що без «Папиних» збочень і звірств,

Що б ти там мені не казав,

Хіба б же старий та лихий Боконон

Так гарно колись виглядав?

48 Зовсім як святий Августин

Боконон, як я взнав із книги Касла, народився в 1891 році. Він був негром із острова Тобаго, британським підданим, належав до єпископальної церкви.

При хрещенні йому дали ім’я Лайонел Бойд Джонсон.

Він був наймолодшим із шістьох дітей заможної родини. Родина розбагатіла після того, як дід Боконона знайшов заритий у землю піратський скарб вартістю в чверть мільйона доларів. Скарб належав, найімовірніше, Едварду Тічу на прізвисько Чорна Борода.

Сімейство Бокононів інвестувало скарби Чорної Бороди в асфальт, копру, какао, худобу та свійську птицю.

Юний Лайонел Бойд Джонсон здобував освіту в єпископальних школах, добре вчився, коли був студентом, та найбільше цікавився різноманітними ритуалами. Чи не всю юність його інтереси були звернені до виникнення нових релігій. Він, здається, був гулякою, бо запрошує нас заспівати разом з ним у своєму чотирнадцятому каліпсо:

Як я щасливий був юнак,

То не тримав пости,

Пив, за дівками уганяв,

Неначе Августин,

Такий собі, ще не святий

і юний Августин.

Присядь лиш, матінко моя, —

І я закінчу вірш:

Цей Августин тепер святий,

І я нічим не гірш.

49 Рибка в розбурханому морі

У 1911 році Лайонел Бойд Джонсон досяг уже такого високого інтелектуального рівня, що відважився попливти сам-один з Тобаго до Лондона на шхуні під назвою «Пантофелька». Він прагнув здобути вищу освіту.

Він вступив до Лондонського інституту економіки і політичних наук. Але його навчання перервала Перша світова війна. Він пішов у піхоту, відважно воював, отримав офіцерський чин, його ім’я чотири рази згадували у військових звітах. Під час другої битви під Іпром був отруєний газом, лікувався два роки, потім його звільнили з армії.

Тоді він піднявся на борт своєї «Пантофельки» і поплив додому на Тобаго знову сам.

Залишалось тільки вісімдесят миль до рідної гавані, коли Джонсона зупинила та обшукала німецька субмарина У-99. Лайонела взяли в полон, а його маленький кораблик варвари-німці використали як мішень для артилерійських навчань. За