Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

— Віддайся мені і дійсно кричатимеш, солоденька… — почав грайливо бос, та я урвала його одразу:

— Навіть не мрій.

Й забрала пальці.

Збиралася відступити, та Соретті не дозволив. Притулився до мене, ткнувся обличчям в живіт. Кипляче, просякнуте алкоголем дихання миттєво дібралося крізь тканину до шкіри.

— А зроби так іще раз.

— Не хочу.

Можливо, я трішечки брехала, та не збиралася заохочувати його навіть в цьому.

— Ну, Бессі… Мені так погано. Так су-у-умно. Так самотньо, так… — заскигливши, Тоні раптом запнувся й замовк. Слово забув? Чи просто завис? Поснув, сидячи? Мене, мабуть, вже ніщо не здивує!

— Тоні, в мене між ніж втіхи немає.

Проте я все ж таки погладила його лагідно по голові. На якусь мить гнів відступив й мені стало його шкода.

Бос, відхилившись, втупився на мене.

— Ти взагалі знаєш, як працює секс?

Добре, затьмарення минулося, я його знов ненавиджу.

— Уяви собі.

— Ха! Це легко!

Лайно! І навіщо я тільки бовкнула це!

Цікаво, вранці Тоні хоч на одну секундочку буде соромно за все це неподобство чи ні?

— Лягай спати, Соретті, — наказала я, не особливо сподіваючись, що він одразу підкориться.
— Спати? Вечірка ж триває! А я не привітав як слід л’бу Петру! — бос сіпнувся, намагаючись встати.

Та я хутко всадила його назад, ще й гримнула:

— Ти вже зробив все, що міг! Бігом у ліжко!

— Може, ще по келишку?

На комоді навпроти ліжка, поміж двох свічників, на срібній таці спокусливо вичікували усілякі пляшки. Чорт! І чому я не помітила їх одразу! А, так, бо моя увага була прикута до одного блазнюка.

Окрім випивки ніщо не пов’язувало цю кімнату з Тоні. Взагалі ніщо. Ніяких натяків, що він провів тут дитинство, про що мріяв, чим хворів й у кого був закоханий підлітком. Дідько! Та вдома в мене у шафі ще й досі висить старезний постер Метью Макконагі! 

— Навіть не думай! — суворо промовила я без усілякої надії на його розсудливість. Не в подібному стані.

Проте подіяло.

— Це якась геть збиткова угода... По писку Джасп’ру не даєш, мені не даєш... Шахрайство! — надувся він та, скинувши взуття, слухняно заповз на ліжко. Витягнув ноги й постукав долонею біля себе. — Приєднуйся, шахрайко, котра р’звела мене на гр’ші...  

Я вагалася кілька секунд, та все ж таки роззулася й лягла поруч з Соретті.

Місця було достатньо, щоб ми не торкались одне одного, та матрац виявився жорсткуватим для мене — у пентхаусі м’якший. А ще там тихо й затишно, і з єдиними порушницями спокою й злагоди я швидко даю раду. Скоріше б повернутись туди. Роль виключно покоївки Тоні Соретті мені подобалась набагато більше ніж ескортниці: крути собі задком, змітаючи пилюку, нічого складного, і навіть жуйка на диванній подушці вже не здавалася таким важким випробуванням для нервів.

— Не чекав від тебе такого послуху, — єхидно бовкнув Тоні. Та тепер, коли я знаходилась настільки близько до нього, ще й у горизонтальному положенні, почувалась доволі ніяково, і якось мені було не до уїдливих жартів у відповідь. Він дражливо схилив голову нижче, до мого плеча: — І ніяких подушок між нами? А якщо я серед ночі торкнуся до тебе? Ненароком.

— Ну якщо справді ненароком, тоді вранці ти прокинешся з обома руками, а якщо ні... — я вказала на світильник з гофрованим квітчастим абажуром поряд з ліжком. — Замість них в тебе на макітрі буде гарненький капелюшок.

— До тебе не доходить, так? Який вплив мають всі ці твої погрози... — Соретті зазирнув мені в очі. Звична темрява навкого його зіниць зараз здавалася геть безмежною. — Авжеж ти не відаєш. Дурненька-дурненька Бессі... 

Тоні, зітхнувши, раптово обійняв мене й поклав голову мені на груди.

Я заклякла, гадки не маючи, як реагувати на це. Він, звісно, до цього подекуди торкався мене, але ж... Зараз він мав змогу чути моє серце, а я відчувала його пальці в себе на ребрах... І це було доволі бентежно.

— То ти вважаєш мене дурепою? — слабеньким голосом поцікавилась я.

— Тебе? Ні, Ліззібет, аж ніяк. Я вважаю тебе спокусою. Випробуванням. І...

— І?.. — повторила я, бо він раптом замовк.

— Лежати ось так з дівчиною й нічого не робити. Ганьба мені, — промимрив Соретті, перемкнувшись на іншу тему. 

Паралельно його долоня нахабно поповзла вгору, до вирізу, який трохи з’їхав й тепер звідти виказувалося мереживо моєї білизни.

— Продовжуй, якщо волієш прокинутись Джеком-Ліхтарем, — нагадала я йому про світильник.

— Та я ж лише вище поясу, обіцяю! Щоб сни в обох були кращі!

Я не наважилась вточнити, в нас обох чи в обох моїх цицьок. Й зізнаюся, частина мене, та, яка відповідає за усілякі досліди й життєвий досвід, вмирала від цікавості — що такого він може зробити вище поясу, що буде приємно для обох. Та на тій цікавості мій авантюризм цього вечора й вичерпувався.

— Ні. Інакше я зв’яжу тебе й ти будеш спати так до самого ранку.
— Ой ні, не хочу. Це так незручно — руки заклякають й спина теж, — наморщив він носа. Й зухвалі пальці загальмували в якихось кількох міліметрах від краю мережива. — Не вихідні, а суцільне лайно... — наостанок видихнув бос і остаточно заспокоївся, та згодом задрімав.

Я теж заплющила очі й дозволила собі трохи розслабитися. Ранок обіцяє бути хмарним навіть за сонячної погоди. 

____________

[1] Радість моя (італ.)

[2] Дідько! (італ.).

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно