Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

Бос все мимрив і мимрив «Не туди, це не мій номер», і поки ми доплентались до кімнати, в якій я приречена провести дві ночі підряд плече-в-плече з ним, я готова була замордувати його і звалити все на кровожерливих єнотів, чи хто там водиться на Стейтен-Айленді.

Я всадила його на ліжко — чи радше штовхнула, не переймаючись, чи, бува, не звалиться він на підлогу, — й одразу ж гиркнула:

— Геть з глузду з’їхав, так?!

Взявшись у боки, я, мабуть, здавалася зараз справжнісіньким стервом, домінатрікс, і ще біс знає ким в одному флаконі, та бачить Бог — й Люцифер, до якого в гості я зазирну після смерті, — бос допік мені до живих печінок. І поки я волокла його по коридору, остаточно зненавиділа. Все, ідилії настав кінець. Коли я погоджувалась допомогти йому, хіба уявляла, на який цирк це перетвориться? Так, Соретті пообіцяв мені кругленьку суму за вихід разом під виглядом закоханої пари, й мені, можливо, краще тримати язика за зубами, щоб отримати ті омріяні двадцять тисяч, та біс його грай без вазеліну, я на такий ідіотизм не підписувалася! Хіба вбачала я, яким блазнем виявиться цей пожирач дівочих сердець?

Пацани з братерства й ті поводилися більш зріло. А то був коледж — там шаленство відбувалося щохвилини й по всіх закутках, без цього ніяк!

Злегка дезорієнтований від випитого та стидкої втечі Тоні драматично ляснув себе долонею по грудях.

— Невже захищати її зібралася, Бессі? Її?! Ганьба тобі, любон’ко!

— Мені? Ти притягнув мене сюди і навіть не попередив про Джаспера...

— В цьому сенс зурпр’зу, хіба не так? — затинаючись від випитого, нахмурився він. — І ти могла б пиці йому вр’зати чи що...

В кінці фрази він епічно гикнув та розгублено лупнув на мене. Їй-бо, скільки ж він в себе влив!

— Присягаюся, я зараз тобі вріжу! Ти використав мене, бісів Соретті, ти зганьбився, ти виставив себе навіть не посміховиськом, а справжнім нікчемою. Хіба я здогадувалась, що працюю на таке убозтво?

Як же цей вилупок розлютив мене! Я готова була розірвати його, справді! На малесенькі шматочки, щоб нічого не лишилося тим мангеттенським хвойдам, котрі ще не відвідали його ліжко.

— Хіба це н’сподіванка для т’бе? Я такий, дорогенька Бессі, ганьба для своєї... р-р-родини, — проспівав він по літерах. — Найстрашніший у світі, найжах... гм... ливіший монстр, — Тоні розвеселило це, ще й насмішило так, що він, здригаючись від реготу, впав на спину. Це напад? В нього істерика чи що?

— Монстр? — презирливо форкнула я. — Не більше ніж єнот, який напаскудив на килимок біля дверей й зчинив галас, щоб його кавалок неодмінно помітили!

— Єнотики милі, — це блискавично його заспокоїло. Знов всівшись на ліжку, Тоні спитав лагідним тоном: — То ти вв’жаєш мене милим?

— Милі вони чи ні, у Небрасці їм стріляють в дупу! Не сіллю!
— Постривай-но, — це дещо вибило його з колії і він замислився, — до мене не дійшло. Ти хочеш вистр’лити мені в дупу? Зробити з... з... моєю дупою щось інще? Про що ми взагалі? 

Пресвяті сили небесні… Я дійсно ніколи ще не бачила його у такому стані. Зазвичай Тоні, коли трохи перебирає, лише активніше чіпляється до мене, сипле ще більш непристойними жартами й натяками, та контролює себе, проте зараз, під тиском крижаних родинних обставин… Він вилетів в хмільний астрал.

Соретті тим часом й далі варнякав собі під ніс:

— Та ні, тобі, Лізбет, тобі б я дозволив усе. Уф, — він втягнув повітря крізь зуби, — ти така жасна, така гаряча, коли бісишся, я міг би обп’ктись…

Ну все, він нарвався.

Схопивши подушку, я гепнула нею Тоні. Виключно в профілактичних цілях. Він закляк, потім трясонув головою кілька разів, ніби намагався повернути на місце якусь клепку, що вискочила від мого удару. Та навряд чи протверезів, враховуючи те, що в наступну хвилину він вибухнув від сміху. Дідько!

— Здуріти можна, мене шпетить покоївка!

За це він отримав ще раз подушкою по своїй тупій довбешці. Та не заспокоївся.

— Хоча тобі, кицю, дозволено все.

Схоже, він волів повторити успіх Джаспера зі струсом мозку. Навряд я довбонула Бартолом’ю-п’ятого настільки сильно, та Тоні наривався капітально.

Тільки-но я занесла руку для чергового безкарного нападу, як Соретті перехопив мого зап’ястка, спочатку неміцно, ніби сам не був певен, що в нього вийде та рефлекси не підведуть, але за мить вже сильніше стиснув пальці.

— Не бий мене, Елізабет. Хіба я заслуговую на це? — шмигнувши носом, благально спитав бос. Зажурена фізіономія налиганого італійського тер’єра, який тотально проштрафився, ситуацію не покращіла — я все ще лютувала.

— О так!
— Ні. Зовсім ні, — прицмокнув бос, смикнувши мене до себе, та я не піддалася, й він з жалем випустив мою руку. — А ось на цьомчик…

— За те, як ти поводишся, Тоні, тебе відшмагати мало!
— Тобі подобається це, так? Ти полюбляєш жорсткіше? — лукаво всміхнувся він.

— За інших обставин, любчику, якби ти не був п’яною свинею, я б розповіла тобі про свої вподобання, — солодкавим тоном повідомила я. Ні, ні за що. Ще й тому, що розповідати особливо немає про що. — Та зараз єдине, що тебе має цікавити, чи не прокинешся ти з подушкою на пиці. Хоча тоді навряд прокинешся... — докинула я.

— Невже я поводився аж настільки п’гано? — до кумедного набурмосившись, уточнив Соретті.

Його вибіркова амнезія вже дала про себе знати, і він знов забув незручний для себе момент, котрий вранці йому не сподобається.

— Ні, ти був справжнісіньким янголятком, — втомлено зітхнула я.

— А я про що!

Я здивовано витріщилася на його по-качиному відстовбурчені губи. Боже, і нащо ти мені послав цього нестерпного бовдура!

Пропустивши між пальцями густе темне волосся Тоні, я відтягнула його трошки, й бос мусив відкинути голову назад, щоб подивитись на мене. Я б збрехала, сказавши, що мені не сподобалось відчувати владу над ним.

— Як твоя дівчина на цей вікенд, я маю повне право прибити тебе, їй-богу. Ні, я навіть мрію про це, та відкладу твою страту на ранок. Й будь певен, я кричатиму.