Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

— Я хотіла б дізнатись від Вас лише одне: чому мої батьки наполягали на нашому з Вами шлюбі?

Вловивши його сердитий погляд, я швидко додала:

— Я розумію, що це питання я мала задавати батькам, але вони збрехали мені один раз, збрешуть і вдруге. Чим Ви були зобов'язані...

— Це вже друге питання, чи рахувати вмієш? - сердито пробурчав чоловік.

— То дайте відповідь хоча б на перше, — уперто заговорила я.

Чоловік відкинувся на спинку крісла, закинув ногу на ногу та склав руки на грудях.

— Я не вважаю за потрібне звітувати перед вісімнадцятирічною дитиною. Я не вважаю за потрібне звітувати навіть перед своєю дружиною, - виразно, з розстановкою промовив кожне слово герцог.

Я сумно посміхнулася і підвелася з крісла.

— Мабуть, через те, що ніхто не вважав за потрібне звітувати і була така помилка, як наш шлюб з Вами.

Я розвернулась і пройшла до дверей, але тільки я відчинила їх, як вони з гуркотом зачинилися під ударом руки герцога. Мене різко повернули до себе і мені здалося, що в його очах спалахнуло полум'я.

— Що ти щойно сказала?

Я так злякалася, що не відразу зрозуміла, про що він і навіть перепитала. Але мене так сильно струснули, що я мало не знепритомніла від страху.

— То це було твоїх рук? Відповідай! Що ти зробила? Як нам отримати прокляте розлучення у богів?

Мені стало страшно. Страшно, що ця людина, дізнавшись правду, просто вб'є мене.

— Якби знала, не сумнівайтеся, я перша б зробила все можливе, щоб звільнитися від Вас!

Я вирвалася з його рук і побігла до своєї кімнати. Івілі запропонувала пізню вечерю, але я відмовилася. Так само, як і від її допомоги. Я хотіла побути сама. Сльози душили мене, і я зрештою дала їм волю. Зарилась обличчям у подушку і заплакала. Не так я собі все уявляла. Зовсім не так!

Мені хотілося померти від усвідомлення тієї фатальної помилки, яку я зробила. І навіщо я з ним переспала? Навіщо? Але швидко згадувалися обличчя батьків, їх страх, що герцог вимагатиме грошей. Згадалися слова Еллі і про те, як батько Дев'єри покінчив життя самогубством від сорому і не спроможності віддати борги. Я ж тієї ночі була впевнена, що рятую сім'ю! А що сталося в результаті?

Частково я розумію зараз ставлення герцога до мене. Я, мабуть, зруйнувала його життя. Я ж не зовсім наївна і не вірю, що колись він у мене закохається. З чого раптом? Навіть я його не кохаю! І не хочу кохати. Але... все виявилося настільки... настільки жорстоко.

І я не могла зрозуміти своїх батьків. Зараз, аналізуючи все, що сталося, я навіть не могла уявити собі, що мої батьки могли бути знайомі з такою людиною, як герцог. Мої батьки ніколи не займали найвищу сходинку у суспільстві, ніколи не були настільки заможними, щоб така людина, як Деміан, міг бути їм чимось зобов'язаним? "Чимось"! Він «подарував» їм велику суму грошей і ще взяв у дружину десятирічну дівчинку? Хіба що життя вони мали йому врятувати. Але я одразу ж цей варіант відкинула. Ніколи не повірю. І при цьому всьому вони знали про священну кров Тулая, знали, що герцога рано чи пізно покличуть у світ Хаосу? І що разом з ним покличуть і мене як данину? Чому, чому мені ніхто нічого не розповів?

Мені було гидко згадувати свою жалюгідну спробу врятувати батьків. Це була не спроба, а сама справжнісінька помилка. І виправити її тепер ніколи не зможу. Можливо, надто пізно, але тепер я мала дізнатися, що сталося між моїми батьками та герцогом. Я мала знати, чому батьки обдурили мене.

Так, надто пізно. І цілком можливо вже немає значення. Цієї ночі я раптом зрозуміла, що... спонтанні, необдумані вчинки лише призводять до чергових бід. Не варто приховувати від самої себе, що в душі я вважала себе саме «рятівницею» своєї сім'ї, готовою пожертвувати собою і бажаючи побачити на обличчях батьків полегшення, радість і… подяку. Це було так безглуздо. Так... по-дитячому. Так, по-дитячому втручатися у справи дорослих, які до останнього вважали тебе дитиною.

Я лежала на спині, дивлячись у стелю. Часом так хочеться перемотати час назад і зберегти себе від помилок. Але це неможливо. І як навчитися жити із наслідками своїх помилок?

Я приречено зітхнула і заплющила очі. Може, треба розповісти всю правду герцогу? Він злий на мене – і це природно, але якщо йому спробувати пояснити свою ситуацію, свої мотиви? Не вб'є він мене. І гірше жити мені точно не стане. Зате... може він дізнається, як розірвати наш шлюб у такому разі? Може, я чогось не знаю? Так, настав час визнавати свої помилки. Я вирішила, що завтра обов'язково поговорю з герцогом. Вже серйозніше і усвідомлено.

Я майже не спала вночі, подумки програючи свою розмову з Деміаном. Начебто б нічого не забула, що слід сказати, зокрема обов'язково попросити вибачення за... за багато що. Івілі допомогла мені переодягнутися в іншу сукню, і повідомила, що сніданок уже поданий у їдальню.

Я спустилася вниз і дівчина провела мене до їдальні, дорогою знайомлячи з будинком. Підходячи до дверей, я почула жіночі голоси. Декілька. Подивилася на Івілі, але та з усмішкою відкрила мені двері.

Я зробила кілька кроків і зупинилася. Ранкове сонце яскраво заливало невелику їдальню, посередині якої стояв довгий прямокутний обідній стіл. За ним сиділи дві жінки у гарних, літніх сукнях. Старшій із них було років п'ятдесят п'ять. Темно-каштанове волосся укладене у високу зачіску, тугий корсет підкреслював її пишні груди і досі тонку талію. Її вік видавали лише зморшки та сірі, пронизливі очі, в яких ніби відчувався вік і мудрість. Поруч із нею сиділа... її молода копія. Таке ж шикарне волосся, ті самі сірі очі, тільки... вони світилися якимось внутрішнім світлом. Дівчині було років  двадцять з лишком. Важко було назвати її вік.