Джессіка Дей Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

відповів. У темряві вона спробувала намацати ліхтар, але його ніде не було. Почала шукати свічку з сірниками в тумбі біля ліжка, бо могла заприсягтися, що ще вчора їх там бачила. Проте зараз усі шухляди були порожніми.

До неї долинали тихі кроки. Хтось наближався до її ліжка. Дівчина заховалася під ковдрою і прошепотіла:

— Роло…

Але вовк не відгукнувся, адже спав біля каміна в іншій кімнаті. Хто б це не був, а цей хтось пройшов повз Роло. Дівчина всім серцем сподівалася, що з її вовком усе гаразд.

Незнайомець відкинув покривало з протилежного боку ліжка і заліз під ковдру. Потім було зітхання. Хтось зручненько вмостився на матрасі. На тому все й закінчилося.

Дівчина заціпеніла від страху. У кімнаті було настільки темно, що їй нізащо не вдалося б розгледіти, хто біля неї лежить.

— Хто ти такий? — врешті запитала вона здушеним голосом, а коли не почула жодної відповіді, повторила трохи голосніше. — Хто ти?

Непроханий гість щось невдоволено пробурчав і з головою накрився ковдрою. За якусь мить звідти почулося хропіння.

Дівчина подумала, що, мабуть, ізбйорн привіз до палацу ще одну людину, щоб їй не було нудно. Хай там як, а вона не хотіла з цим миритися. Вона встала з ліжка і попрямувала до вітальні. Але двері були замкнуті. Або ж їх заклинило, бо клямка взагалі не рухалася. Дівчина постукала в двері і погукала Роло, однак він не відгукнувся. Тоді навпомацки дісталася до каміна і подзвонила у дзвіночок, у відповідь — знову тиша. Згодом вирішила покласти до ванни кілька рушників і спати на них, але лазничка виявилася замкнутою. А ще, вона була впевненою, що раніше бачила у цій спальні достобіса свічок та ламп, однак зараз не могла знайти жодної.

Врешті, вона стягнула з ліжка одне з покривал, закуталася в нього і примостилася на диванчику навпроти каміна. Вогонь давно згас, і в кімнаті тепер було темно і холодно. Незважаючи на думки, що снувалися у її голові, дівчині все ж вдалося заснути.

Зранку вона прокинулася, коли Еразмус саме поставив тацю зі сніданком поруч із диванчиком, на якому вона спала.

— Хтось був у моїй кімнаті вчора вночі, — повідомила дівчина й обурено глянула на Еразмуса. Вона помітила на тумбочці поруч із ліжком свічку та коробку з сірниками, котрих раніше там точно не було.

Еразмус лише натягнуто всміхнувся і повідомив, що обід буде подано опівдні.

Роло увійшов до спальні, потягнувся і заходився випрошувати булочки. Він нічого не знав про те, що трапилося вночі, й лише здивовано кліпав очима, коли дівчина питала його, де він з біса був? А від непроханого гостя не зосталося ні сліду, ні духу.

Розділ 11

Дівчина була рішуче налаштована дізнатися, чому зачарований ведмідь та щось, що зветься фавном, мешкають у палаці з льоду та навіщо вона їм. Проте, на жаль, ці двоє явно були налаштовані на те, щоб збити її з пантелику. Хоча при вході до зали стояло людське крісло, їй ніяк не вдавалося провести у ньому вдосталь часу. Бо як тільки вона затримувалася у цій залі трохи довше, відразу, немов з-під землі, вистрибував фавн і починав її відволікати або ж з’являвся ведмідь. А от в інших залах палацу вони її не займали. Тому вона вирішила більше часу проводити десь-інде.

Кожна кімната була переходом до іншої кімнати і так без кінця! Усі покої, що розташовувалися вздовж коридору, де вона мешкала, виглядали майже так само. Відрізнялися лише кольори стін, однак усюди були ті самі спальня, вбиральня, вітальня та лазничка. У всіх тих кімнатах було порожньо; у камінах не горів вогонь. А ще, на відміну від її кімнати, у шафах не було одягу такого великого розміру.

Блукаючи коридорами, дівчина натрапляла на кімнати з музичними інструментами та дивними науковими винаходами. Але найбільше кімнат все ж були вщент забиті предметами домашнього вжитку. Вона знову знайшла кімнату з ткацькими верстатами. А неподалік ще одну — з маслоробками. Були тут також кімнати з дошками для прання та прасками, кувалдами та молотками, голками для шиття та веретенами. Один із поверхів був цілковито присвячений книжкам: у кожній кімнаті були книги іншою мовою. Єдина мова, котрою дівчина вміла читати, була старонорвезька, тому вибір книг для неї був дещо обмежений.

Щонайменше двічі на день вона бачила ізбйорна. Він обідав та вечеряв разом із нею у довгій їдальні. Хоча ні, то вона обідала і вечеряла, а він лише сидів поруч, на підлозі, та розмовляв з нею. Він питав її, чим вона займалася увесь день, і хотів, щоб розповіла йому якісь цікаві історії зі свого дитинства.

Спершу дівчина подумала, що ведмедя цікавлять ті казки, які Ярл розповідав їм біля вогнища. Проте той слухав їх швидше із ввічливості. Насправді його цікавили справжні історії. Йому хотілося почути, як вони прокидалися вдосвіта й попри страшний мороз ішли збирати яйця. Йому хотілося дізнатися про білолицю оленицю, яку вони мало не зарізали, коли її вкусила лисиця. Ведмідь жадав історій із повсякденного життя дроворубової родини. Дівчина корилася, попри те, що таке бажання видавалося їй чудернацьким.

Будь-які запитання, котрі стосувалися ведмедевих звичок чи його минулого, він зустрічав мертвою тишею. Раз чи два їй здалося, ніби він от‑от заговорить, проте кінець кінцем він похитав головою і покинув залу, залишивши її доїдати вечерю на самоті. Вона не наполягала, щоб ведмідь їй що-небудь розповідав, бо розуміла, що він не міг отак знічев’я сказати їй, як саме його зачарували. Вона мусила самотужки про все дізнатися.

А ще, їй самій потрібно було довідатися, ким був той незнайомець, котрий щоночі приходив до її покоїв. Після другої ночі, котру вона провела в палаці, незнайомець став її незмінним сусідом у ліжку. Перші два рази незнайомець залазив до ліжка, коли вона там лежала, і тоді вона вставала і йшла спати на диван. Однак на третю ніч, вмостившись на дивані, вона прокинулася від того, що хтось її підняв. Не сказавши ані слова, незнайомець заніс її до ліжка і поклав під ковдру. А тоді обійшов його довкола й собі туди заліз; потім повернувся до неї спиною і заснув.

Дівчина зрозуміла, що тут нічого не вдієш. Коли вона запитала Еразмуса, чи можна зробити так, щоб або її, або цього нічного гостя переселили до іншої кімнати, то отримала лише ввічливе перепитування, чи смакує їй гірчиця. Та й