Пітер Хьог - Смілла та її відчуття снігу

акцій. Фінансові звіти були також завжди відкриті. З усього знімалися копії на старому папері для копіювання. — Вона усміхається. — На тому, який був схожий на старий туалетний папір, номер два нулі. Частина фінансових звітів перевірялася Ревізійним управлінням, організацією, яка з першого січня сімдесят шостого року стала називатися Державною ревізійною службою. Складнощі виникали у співпраці з приватними підприємствами: Шведським акціонерним товариством з видобутку алмазів, акціонерним товариством «Ґреєнекс», пізніше з «Гренландськими геологічними розвідуваннями». Деякі співробітники працювали на пів- або на чверть ставки. Це утрудняло складання звітів. І була ж певна ієрархія. Вона повинна бути на будь-якому підприємстві. До деяких розділів фінансового звіту навіть я не мала доступу. Мої звіти перепліталися в сірий молескін, на якому були відтиснені червоні літери. Вони зберігаються в сейфі в архіві. Але існував також невеликий закритий бухгалтерський звіт. Нічого дивного в цьому немає. На великому підприємстві інакше бути не може.

— «Вони зберігаються в архіві». Ви використовуєте теперішній час.

— Я вийшла на пенсію два роки тому. Відтоді я консультант компанії з бухгалтерського обліку.

Я роблю останню спробу.

— Фінансовий звіт про експедицію влітку дев’яносто першого року — в ньому було щось особливе?

На мить мені здається, що я достукалася до неї. Потім фільтри стають на місце.

— Я не певна в своїй пам’яті.

Я востаннє намагаюся натиснути на неї. Ця спроба нетактовна і заздалегідь приречена на провал.

— Можна подивитися архів?

Вона тільки хитає головою.

Моя мати курила зроблену із старої гільзи люльку. Вона ніколи не брехала. Але коли вона хотіла приховати правду, вона чистила люльку, брала в рот те, що було вичищене з люльки, говорила «mamartoq» — «чудово» і потім вдавала, що не в змозі говорити. Приховувати — це теж мистецтво.

— Хіба не важко, — питаю я, взуваючи туфлі, — було жінці відповідати за фінанси великого підприємства в п’ятдесяті роки?

— Господь був милостивий.

Я думаю про себе, що Господь в особі Ельзи Любінґ отримав ефективний інструмент для здійснення свого милосердя.

— Що навело вас на думку про те, що хлопця переслідували?

— Сніг на даху, звідки він упав. Я бачила сліди. У мене є відчуття снігу.

Вона втомлено дивиться просто перед собою. Несподівано стає помітна її старість.

— Сніг — це втілення непостійності, — каже вона. — Як у книзі Йова.

Я надягнула шубу. Я не знавець Біблії. Але до клейкої поверхні нашого мозку прилипають іноді дивні уривки засвоєного в дитинстві.

— Так, — кажу я. — І втілення світла правди. Як в Об’явленні Івана Богослова: «Його голова та волосся — білі, як сніг».

Коли вона зачиняє за мною двері, вигляд у неї змучений. Смілла Ясперсен. Мила гостя. Зануда. Коли Смілла покидає вас, над вами блакитне небо і у вас чудовий настрій.

У ту мить, коли я виходжу з будинку на Хайревай, переговорний пристрій починає скрипіти.

— Будьте такі ласкаві, поверніться.

У неї хрипкий голос. Але це, мабуть, через цей підводний пристрій.

Отож, я ще раз їду ліфтом. А вона ще раз зустрічає мене у дверях.

Але ніщо не залишається таким, як було раніше, — так десь говорить Ісус.

— У мене є одна звичка, — каже вона. — Коли я сумніваюся, я розгортаю навмання Біблію. Щоб отримати пораду. Моя маленька гра з Богом, якщо хочете.

В іншої людини така звичка була б схожа на ті дрібні спорадичні функціональні розлади, які виникають у європейців, коли вони багато бувають наодинці. Але не в неї. Вона ніколи не залишається сама. Вона взяла шлюб з Ісусом.

— Щойно ви зачинили двері, я розгорнула книгу. Це виявилася перша сторінка Об’явлення Івана Богослова. Яке ви згадували. «І маю ключі Я від смерті й від пекла».

Якийсь час ми дивимося одна на одну.

— Ключі від смерті й від пекла, — каже вона. — Як далеко ви готові піти?

— Випробуйте мене.

Ще з хвилину в ній відбувається боротьба.

— У підвалі вілли на Странбульварі містяться два архіви. У першому — фінансові звіти й кореспонденція. Туди приходять співробітники, бухгалтери, я, іноді начальники відділів. До другого архіву потрапляють, пройшовши через перший. Там зберігаються звіти по експедиціях. Деякі мінералогічні проби. Одна стіна цілком зайнята топографічними картами. Штатив з кернами — пробами — породи завбільшки приблизно з бивень нарвала. У принципі, тудилиожна входити тільки з дозволу правління чи директора.

Вона повертається до мене спиною.

Я розумію всю важливість цього моменту. Вона збирається зробити порушення правил — безперечно, чи не вперше у своєму житті.

— Я, звичайно, не можу повідомити вам, що всі двері до будинку можна відімкнути одним ключем. Або що он той ключ «аблой», що висить на дошці, відмикає вхідні двері.

Я повільно повертаю голову. За мною, на маленькому мідному гачку, висять три ключі. Один з них «аблой».

— У самому будинку немає сигналізації. Ключ від архіву, що в підвалі, висить у сейфі в офісі. У сейфі електронний замок і шестизначний код — дата, коли я стала головним бухгалтером: 17.05.57. Цей ключ підходить і до першого, і до другого приміщення.

Вона повертається й підходить до вікна. Я думаю, що оця близькість — найтісніше її зіткнення з іншою людиною.

— Ви вірите в Бога?

— Не знаю, чи у вашого Бога.

— Це не має значення. Ви вірите в божественне?

— Іноді вранці буває так, що я не вірю навіть у те, що сама існую.

Вона вдруге за цей день сміється. Потім вона повертається й відходить до своєї панорами.

Коли вона опиняється на півдорозі до вікна, я засовую ключ у кишеню. Кінчиками пальців переконуюся в тому, що підкладка Рорманн бодай у цій кишені ціла.

Потім я йду. Вниз я спускаюся сходами. Якщо все це воля Божа, то найперше хочеться дізнатися, наскільки безпосереднє втручання. Наприклад, чи сам Господь Бог, побачивши мене на Хайревай, 6, сказав «Хай збудеться!», і воно збулося. За допомогою одного з його янголів.

Повертаючи за ріг і виходячи на Дуевай, я тримаю в руці кулькову ручку. Мені захотілося записати на тильному боці долоні номер однієї машини. Але це вже не актуально. Коли я виходжу на ріг, ніякої машини там немає.

10

«Бо ти порох».

Якось, коли ми полювали на люриків, з’явилися кречети. Спочатку це були лише дві цятки на обрії. Потім здалося, що скеля розпалася й піднялася в небо. Коли злітає мільйон люриків, усе навколо враз темніє, неначе в одну мить знову настала зима.

Мати полювала на кречетів. Кречети пікірують зі швидкістю двісті кілометрів на годину. Як