Анна Пахомова - Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова

ч. 14 Артур

14

Артур

- Ну заходь, - дивлюсь на руду причину своєї безсонної ночі.

Вона тонка, як тростинка, в довгій зеленій сукні, колір відбивається від зіниць, і перетворює її очиська на два смарагди. А от волосся знову зібране, щоправда сьогодні в косу, і я не виказую своє незадоволення цією обставиною. Та що там, мене б’є немов струмом по всіх оголених нервах. Я хочу її до зуду в кінцях пальців. І начхати як при цім буде зібране її волосся.

Цілу ніч думав про її запах, про те як потужно і по справжньому вона кінчає, як тече від кожного доторку. І снилась мені теж вона. Я намагався впіймати її, але Віолетта зникала, щораз як я хапав тонку талію, змушуючи мене знемагати від хіті до неї.

В середині змагаються два бажання – накинутись на неї негайно, і розтягнути цей момент по довше. Давно не відчував такого приємного передчуття. Як дитина перед тим як отримати подарунок від діда Мороза. Навіть очікування сексу з Кітті не приводило мене в таку нетерплячку і захват.

А зараз, через цю руду спокусу, моя наречена взагалі відійшла на другий план. Ми списались зранку, і на тому все. Я пояснюю собі все звісно власними фізіологічними проблемами. Як тільки втамую нестерпну жагу до рудої, все відразу стане на своє місця. А може і ні. Та сьогоднішнього ранку, вперше за більше ніж рік, перспектива стати зятем народного депутата теж відходить на другий план.

Я до ниття в паху мрію прилаштувати свого прутня між ніжок рудої бухгалтерки. Все інше зараз немає значення.

- Артур, я хотіла поговорити,  - Віолетта мнеться біля порогу. Бісить.

- Підійди! – в горлі зароджується рик. Скільки можна вже гратись в цю цноту? Я думав учора ми нарешті зірвали всі маски. І вона більше не буде робити те що робить.

Віолетта слухняно робить кілька кроків до мене, і налякано озирається на двері кабінету.

- Та запри ти ті прокляті двері! – наказую їй.

- Але всі здогадаються…

Вона зімкнула руки перед собою, мне власні пальці, на щоках проступив рум’янець. Груди колишуться під легкою тканиною. Я вимушений вскочити і сам заперти двері.

- Ніхто ні про що не здогадається! – брешу дівчині. В душі ворушиться якийсь сумнів. Ніби я чиню невірно. – Чи тобі не все одно?

- Авжеж мені не все одно! – Віолетта задерла підборіддя, і  метнула на мене зелені іскри очима. Якщо вона думала, що це мене зупинить, до дуже помилилась. Я зайнявся від цього погляду як сухе сіно. – А вам?

Вона права. Права. Я надто часто її викликаю до себе в кабінет. Звісно робітники не дурні. Підуть плітки. Треба змінити дислокацію. Але не зараз. Зараз у мене навряд чи знайдуться сили опиратись власним бажанням.

Тому просто підходжу до Віолетти ззаду, і притискаю її за талію до свого паху. Вона тихо охає. А мені в ніздрі забивається запах осені. Яблук, пряного жовтого листя, кориці. І здається, не існує сили в світі, як зараз здатна мене зупинити.

Накриваю долонею її кицьку прямо через тканину.

- Цікаво, ти вже так само мокра, як учора? – зминаю її складочки, придавлюю рукою, відчуваю як перекочується горошина клітора під пальцями.

- Ні, - вона хитає головою.

- Час тебе покарати за брехню, - погрожую я. І починаю вільною рукою розстібати ґудзики на її сукні. Ледь втримуюсь від того, щоб не порвати їх до бісу. Клята сукня застебнута від пупка до горла на десяток дрібних пластикових кругляків. Та нарешті я впорався, смикнув з плечей шифон, оголюючи дівчину до поясу, і далі.

До її струнких ніжок стікає зелена калюжа. Я відступаю від дівчини на крок, обходжу навколо неї.

Я дивлюсь на неї так, як ніколи не дивився на жінку. Її фото ніщо  в порівняні з тим, що я бачу.

Білий простий ліфчик, підтримує невеличкі, схожі на яблука, груди. Тонка талія, з ямкою пупка, задертий до гори задок, і довгі ноги. Останні я вже встиг уявити обвитими навколо мене. У мене перехоплює дух, я штани здається ось-ось луснуть від напору мого бійця, який вже давно готовий до бою.

Віолетта цнотливо прикриває руками груди, я дозволяю їй цю вільну гру. Прикидається вона дуже майстерно. Мабуть, хтось наплів їй про Кітті, і вона вирішила, що мені подобаються ігри в невинність. Здогадка мене смішить.

- Опусти руки, - наказую дівчині.

- Я ви мене покараєте? – тихо питає вона.

Не можу відірвати погляд від тонкої синьої жилки на її шиї. Так і хочеться припасти туди губами. А шкіра у Віолетти як вершкове морозиво. Ніжна, світла, без ластовиння, її хочеться пестити язиком, відчуваючи присмак гіркого осіннього меду на губах.

 - Так, - кажу їй, проводячи пальцем по руці, від плеча вниз, і зловтішно помічаючи як виступають сироти на шкірі. Палець подорожує далі, вигином талії, захоплюю трусики і тягну їх вниз, оголюючи найбажанішу з кицьок.

- Ноги! – хочу бути строгим, але мені не вдається. Віолетта так стискає стегна, що роздягнути її просто не вдається. Уперта.

- Не треба, - шепоче Віолетта. – Будь ласка.

- Чому ні? – питаю у неї, і просто проникаю пальцями під смужку трусиків. – Скажеш, тобі не подобається, те що я роблю? Знову збрешеш, що не отримуєш задоволення, коли я роблю так? – пальці відчувають її вологу, і чим сильніше я надавлюю на складочки, тим мокріше стає.

Мимо воли Віолетта відпускає руки, надаю мені доступ до своїх грудей. І я не упускаю можливість цим скористатись, витягую півкулі в чашечок ліфчика, відмічаючи що у Віолетти просто прекрасні соски, які вже збуджено тирчать до гори і вимагають свою порцію ласки.

Стискаю груди між пальців і дурію від приємної м’якості. Ловлю здивований розфокусований погляд її очей. Стискаю дужче, і приникаю губами до соска. Дражню його, втягую губами, лижу язиком, відчуваючи його оманливу твердість.

Знову знаходжу мокру кицьку. Як вона відзивається, ніби тільки цього і чекала! Клітор наливається, збільшується, але сьогодні в мене інші плани на цю солодку квітку. Тому тільки пересвідчуюсь, що Віолетта достатньо збуджена.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍